Реферат на тему:

„Причини занепаду Київської Русі”

ПЛАН

Причини занепаду та розпаду Київської Русі

Утворення української політики, партій на східно-українських землях в складі Росії та розвиток ними ідей української духовності – кінець 19-20 ст.

1. Причини занепаду та розпаду Київської Русі

Великий князь Володимир — видатний стратег, політик і полководець Київської Русі — завершив об’єднання держави східних слов’ян і сміливо вийшов на завойовування, кажучи сучасною мовою, європейських ринків.

Чи могла політика, котра проводилася Володимиром Красне Сонечко, бути причиною початку занепаду Київської Русі? Князь Володимир народився, ріс і був вихований в період нашої історії, який ще не до кінця вивчений. «Білі плями» цього періоду криються в зміні суспільно- політичної формації, зміні релігійних поглядів, зміні й трансформації родоплемінних відносин і, особливо, швидкого формування нової еліти.

Нашим предкам «допомогли» варяги, точніше, вікінги, яких на Русі називали нурманами (норманами). І не тільки вони. Християнство та його філософія повільно завойовувало свідомість народів Європи, вносячи вагомий внесок у процеси розшарування суспільства. Хрещення Київської Русі — 988 рік. Досить яскраво ця подія висвітлена у відомих давньоруських, вірніше, церковно-слов’янських літописах — «Лаврентіївському», «Іпатіївському».

Менш відомий факт хрещення Русі в 875 році Аскольдом і Діром. Цілком можливо, це хрещення було неповним і охоплювало лише північно-західну і південну частини Русі з Новгородом і Києвом. Утім, можливо, що й ім’я Діра було приєднано до імені Аскольда літописцем, тим більше, що при частому вживанні імен цих правителів дієслова ставлять в однині.

875 рік. Імператор Візантії Василiй Македонянин призвав русів на переговори. На зустрічі імператор щедро роздавав золото, срібло, і шовковий одяг. Тоді ж був укладений мирний договір, і русів на чолі з Аскольдом переконали прийняти хрещення. Їм показали Євангеліє, що не горить у вогні (очевидно, книга була просочена вогнетривкою сумішшю). Побачивши «чудо», Аскольд прийняв хрещення. Оскільки його могила потім знаходилася в церкві Святого Миколи Доброго в Києві, думають, що Аскольда нарекли Миколою. Повернувшися до Києва, після хрещення Аскольд убив Діра і «один зайняв його місце»: (книга Велеса): «...Аскольд силою розорив нашого князя і переміг його. Аскольд після Діра сів у нас як непрошений князь. І почав княжити над нами, і став вождем самого Вогнебога, який вогнища зберігає....»

Аскольд, як називали його слов’яни, «темний воїн», навчений греками, став стверджувати, що руси — варвари. Спочатку одноплемінники його висміювали. Тоді він влаштував погром слов’янських святилищ, вигнав iз Києва жерців і став насильно хрестити киян. Так відбулося Аскольдове хрещення Русі. Потім знову повернулося язичество. Очевидно, населення Русі не прийняло цей акт повсюдно і дало йому належну відсіч. Настав період язичества варязького зразка, яке відновили на Русі Віщий Олег і Святослав. Цей період став основою, фундаментом нових відносин між Родом — населенням Русі, і досить зміцнілою новою князівсько-варязькою елітою. Зміцнення князівсько-дружинної влади, яке спиралося на багатих купців і бояр, вже не мало потреби в такому елементі, як народне віче. Князю Володимиру згодом стало ясно, що вибирати між зміцненням своєї влади і всім іншим йому не доведеться.

Хрещенню Київської Русі, як відомо, передувала язичеська реформа Володимира, котра стала невдалою спробою «реформування» язичеських засад в зручні форми керування державою. Саме ця невдала спроба стала останньою краплею в прийнятому рішенні — хрестити Русь за візантійським обрядом. Знаменитий похід на Корсунь (Херсонес) у 988 році став підсумком задуманого. Володимир намагався вирішити ряд надзвичайно важливих питань: щоб у Київській Русі визнавали одну з відомих тоді релігій, i таким чином підвищити її престиж, князівська влада набувала форм монархічного правління, тобто Русь ставала імперією з Великим Самодержцем. Але для утримання влади і покори в самій імперії досить зручною здавалася схема родового династичного успадкування.

Саме вона спричинила ту жахливу трагедію, котра в майбутньому сталася з Київською Руссю.

Принцип родового спадкування князівської влади, остаточно оформлений і введений у ранг неписаного закону, поклав початок закріпленню удільного князювання. Рід, віче, суспільна думка — основні важелі народовладдя, стали незручною перешкодою для князівської влади.

Для народу саме ім’я князя було божественне і шановане, адже князь означає — «хоронитель». Разом з тим, князь Володимир, який продовжував залишатися символом «хоронителя» Київської Русі, використовував як елементи попередньої системи, так і засади, дотепер небачені на Русі. Засади християнства мали двоїстий характер і носили в собі симбіоз людських поглядів і християнських заповідей — канонів і догм.

Наскільки об’єктивно батьки християнства ставилися до того, що відбувалося на Русі, можна бачити на прикладі подій, пов’язаних iз хрещенням жителів Києва і Новгорода, у світлі всім добре відомих Святих заповідей Христа й особливо однієї з них «... не убий...» Новгород було піддано страшному руйнуванню з масовим побиттям його жителів Добринею і Путятою, які виконували волю Володимира. Але разом iз тим прийняття християнства стало поштовхом до розвитку архітектури, живопису, книжкової справи, визнанню іншими державами рівності Русі; це далеко не повний перелік наслідків цього кроку.

Що ж відбувалося з Руссю часів князя Володимира? Вишеслав, старший син Володимира, був «посаджений» у Новгороді, Ізяслав у Полоцьку (по матері Рогнеді, з роду корінних кривичських князів, був на цій землі прийнятий як свій, родовий, вотчинний князь), Святополк у Турові, Ярослав у Ростові, Мстислав «тримав» далеку Тмутаракань, Святослав — Смоленськ, Судислав — Псков.

Новгород вважався найбільш престижним після Києва князюванням. Після смерті Вишеслава,