Але в 1893 р. поліцією був розгромлений харківський гурток Братства. Інші громади 18 продовжували роботу до 1897р. На весні 1897р. тарасівці увійшли до складу Всеукраїнської буржуазної організації, яку в літературі називають Всеукраїнською загальною організацією (ВУЗО). До Ради організації були обрані тарасівці Є.Тимченко, М.Кононенко, О. Черняхівський та ін. Отже, 90-ті роки ХІХ ст. в українському русі стали переломним етапом.

Братство тарасівців поклало організаційний початок політичного етапу українського національного руху. "Символ віри " був покладений в основу "Програми української національної партії", створеної студентськимими громадами наприкінці ХІХ ст. Жодна з східноукраїнських партій початку ХХ ст. не уникнула впливу ідей цієї організації. Розвиток капіталізму на зламі століть надзвичайно загострив одне з питань суспільного розвитку Росії - національне. Посилилося руйнування національних перегородок.

В країні відбувався інтенсивний процес переміщення населення, в результаті чого деякі національні райони все більше ставали багатонаціональними, зростала самосвідомість пригноблених народів. Все це створювало в Україні грунт для розвитку національного руху, який поряд з проведенням культурницької роботи, вимагав національних прав, створював передумови для створення політичних партій.

Першою із цих партій на Наддніпрянській Україні стала Революційна українська партія (РУП), створена 11 лютого 1900р. на зборах студентських громад у Харкові. Засновниками партії були Д.Антонович, М.Русов, Л.Матусевич, О.Коваленко, Д.Познанський, А.Жук, М.Порщ. Створена партія складалася із нечисленних консервативних груп Харкова, Києва, Ніжина, Полтави, Катеринослава, які об"єднували студентів, семінаристів, учителів, лікарів та службовців державних і земських установ.

Не будучи достатньо теоретично підготовленими, засновниками РУП звернулися до відомого харківського адвоката, колишнього тарасівця М. Міхновського з пропозицією розробити проект програми партії. Вже 19 лютого 1900р. на роковинах Шевченка в Полтаві, а потім 26 лютого у Харкові М.Міхновський висловив ті 19 думки, що лягли в основу брошури під назвою "Самостійна Україна" 1 Наприкінці 1900р. у Львові була надрукована ця брошура. Вона стала першим програмним документом Революційної української партії.

"Самостійна Україна" не є програмою у власному розумінні слова. У першій частині автор аналізує основні положення Переяславського договору між Україною та Росією. Держава наших предків злучилася з московською державою "як рівний з рівним" і як "вільний з вільним" і держава українська від спілки з московською виразно бажала тільки "протекції", а не підданства ,- говориться в брошурі, Але московські царі не виконали своїх зобов"язань.

Процес розпаду партії на самостійні організації тривав. У грудні 1904 р. у Львові зібрався П з"їзд РУП. Були присутніми 15 делегатів. Члени "Закордонного комітету" запропонували об"єднатися з РСДРП, але більшість делегатів на чолі з М. Поршем не підтримали цієї пропозиції. Тоді група делегатів - О.Скоропис-Йолтуховський, В.Мазуренко, М.Ткаченко, П.Канівець - залишили з"їзд і створили власну "Українську соціал-демократичну спілку" ("Спілка").

12 січня 1905 р. "група колишніх членів РУП" випустила декларацію "Розкол Революційної української партії", яка офіційно оформила розкол РУП. В декларації "Спілка" проголосила себе пролетарським 22 елементом, котрий готовий стати до боротьби за визволення пролетаріату від буржуазної самостійності України. "Спілка" не мала власної програми і у 1905р. ввійшла до складу РСДРП як автономна частина меншовицької фракції.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї "Спілки", у грудні 1905р. на своєму з"їзді перейменували РУП в "Українську соціал-демократичну робітничу партію" (УСДРП). ЇЇ лідерами стали В.Винниченко, М. Порш, С.Петлюра, М. Ткаченко, Л.Юркевич та ін. Напередодні першої російської революції на Україні завершилося формування національних ліберально-демократичних партій - Української демократичної та Радикальної. Вони утворилися у 1904р. на базі Всеукраїнської безпартійної загальної організації.

До цих партій входили різні верстви міської інтелігенції. Це були опозиційні у відношенні до самодержавства політичні організації. Вони вимагали демократизації державного устрою Росії - "основою державного порядку в Росії ми визначаємо федеративні засади державного устрою". Обидві партії вимагали автономії України в складі Росії, націоналізації землі, демократичних свобод та ін. Наприкінці 1905р. УДП і УРП об"єдналися в одну Українську демократичнорадикальну партію (УДРП).

Лідерами партії були О.Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко, Б. Грінченко, С. Єфремов, Ф. Матушевський та ін. Отже, на початку ХХ ст. український національний рух політикувався. В Україні почали виникати політичні партії. Цей процес мав свої особливості. В Україні, яка входила до складу Росії, партії виникали нелегально. Вони утворилися до буржуазно-демократичної революції.

Одночасно з загальноросійськими виникли українські політичні партії різних напрямів - соціалістичного (РУП, "Спілка"), ліберально-демократичного (УДП,УРП) і націонал-радикального (УНП). Вони мали між собою багато спільного в програмних положеннях. Перш за все вони вимагали демократизації державного устрою Росії і автономії України.

Використана література

Беспалов Н. Е., Масальский В. И., Пономаренко Г. Я. Политические партии

Винниченко В. Відродження нації. - Київ: Відень, 1920. - Ч.1. - 348 с., Ч.2 - 328 с. (репринтне видання).

Гунчак Т. Україна:перша половина ХХст: Нариси політичної історії. - К.:, 1993 - С. 14

Гунчак Т. Україна:перша половина ХХст: Нариси політичної історії. - К.:, 1993 - С. 14

Гунчак Т. Україна:перша половина ХХ ст: Нариси політичної історії. - К.:, 1993 - С. 15

Дорошенко Д. І. Нарис історії України. - Львів: Світ, 1991. - 576 с.

Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн. 2 - ХХ століття: Навч. посібник / Мельник Л.Г., Верстюк В. Ф., Демченко М. В. та ін. - К.: Либідь, 1992.

Наумов С. Братство тарасівців // Укр. істор. Журнал - 1999 - №5 - С.38

Наумов С. Братство тарасівців // Укр. істор. Журнал - 1999 - №5 - С.41

Рибалка І. Історія України. Частина 2: Від початку ХІХ ст.