Уряд має забезпечити умови, які гарантували б щорічне збіль-шення загального обсягу інвестицій (за рахунок усіх джерел фінан-сування) для забезпечення інноваційного розвитку. Не менше чверті коштів, отриманих від приватизації державного майна, необхідно спрямувати на інноваційний розвиток підприємств, що мають стра-тегічне значення для економіки та безпеки держави. Водночас треба застосувати додаткові стимули оновлення основних фондів через удосконалення амортизаційної політики, а також за рахунок прибут-ків підприємств.

Настав час вирішити питання щодо створення Українського бан-ку реконструкції та розвитку, головним завданням якого має стати забезпечення фінансування бюджетних видатків тільки на кредитній основі та залучення додаткових фінансових ресурсів для кредиту-вання інноваційних проектів відповідно до пріоритетів розвитку економіки України.

Посиленої уваги вимагають проблеми ринку капіталів, його функціональної інфраструктури, запровадження ефективної системи страхування інновацій, розвитку спільного інвестування, зокрема недержавних пенсійних та страхових фондів, лізингу вітчизняних машин та обладнання для АПК, авіації та міського транспорту, телекомунікація тощо.

У Концепції переходу України до ринкової економіки підкрес-люється, що основною метою державного регулювання економіки є досягнення ефективного постійного й стабільного економічного, соціального, наукового та культурного розвитку країни. Державне регулювання забезпечується управлінською, плановою й контроль-ною діяльністю міністерств, державних комітетів та інспекцій Украї-ни і включає втручання в діяльність підприємств та інших господа-рюючих суб'єктів.

. Джерелами інноваційно-інвестиційної підтримки можуть бути кредитні ресур-си, іноземні інвестиції, позабюджетні кошти, інноваційні фонди тощо. З іншого боку, державна підтримка підприємств має висту-пати як взаємозв'язок між державою та підприємством. Іннова-ційне інвестування позитивно відбивається на виробничо-госпо-дарській діяльності, дає змогу оновити виробничо-технічну базу, подолати кризові явища, суспільство ж отримає оновлене вироб-ництво, збалансованість державного бюджету, нові робочі місця, підвищення матеріального становища населення, що матиме по-зитивні соціально-економічні наслідки.

3. Інноваційний розвиток суспільства на основі інтелектуального капіталу

Нині стало вже очевидним, що основа стійкого економічного зрос-тання забезпечується рівнем розвитку і динамізмом інноваційної сфери.

У світовому господарстві формується нова парадигма зростан-ня на базі використання знань та інновацій як найважливіших еконо-мічних ресурсів.

Сучасна економічна теорія ґрунтується на таких методологіч-них принципах розвитку економіки:*

головним фактором економічної динаміки є наукові розробки й

інновації;*

особливу роль в економічному розвитку відіграють знання.

Саме інновації призводять до формування нових галузей і вироб-ництв, а ініціатором їх є творчість людини-новатора. Звідси випли-ває необхідність мотивації персоналу до інновації та стимулювання інтелектуальної праці.

Здатність до інновацій у людей різна. За опублікованими дани-ми, лише 1 % людей обдарований «винятковою творчою потенцією», тобто тим типом, що пов'язується з видатними досягненнями в галу-зі науки, техніки, мистецтв, підприємницької діяльності; 10 % — во-лодіють «високою творчою потенцією»; 60 — «помірною» і «деякою» творчою потенцією; близько 30 % слабко виявляють творчу актив-ність або ж не виявляють її взагалі. Проте далеко не всі люди усві-домлюють свій творчий потенціал і схильність до розробки нововве-день. Одна з ключових проблем активізації інноваційної діяльності полягає у створенні умов, ситуацій, що максимально розвивають творчу активність.

Окремі положення, пов'язані з проблемою мотивації праці, про-дуктивних здібностей людини, було розроблено ще класиками полі-тичної економії.

В епоху науково-технічної й інформаційної революції, коли лю-дина, й науково-освітній потенціал стає вирішальним фактором со-ціального й економічного прогресу, сформувалася сучасна теорія людського капіталу. Основні її положення сформульовано Г. Беккером, У. Боуеном, М. Блаугом, Б. Вейсбродом, Е. Денисовим, Дж. Кендриком, Л. Туроу, М. Фішером та ін.

Застосування інструментарію цієї теорії надало змогу по-ново-му підійти до вирішення проблем, пов'язаних з факторами економіч-ного зростання, розподілу доходів, економічної ролі освіти, взаємозв'яз-ку інвестицій в людину з рівнем інноваційної активності, мотивацією підприємницької діяльності.

Головним змістом теорії людського капіталу є визнання люди-ни як об'єкта капітальних вкладень, об'єкта економічної діяльності. Наразі загальновизнаним є факт, що капітальні вкладення в людину такі ж прибуткові ( в людину-новатора), як і інвестиції у будь-який інший фактор виробництва.

Під людським капіталом зазвичай розуміють сукупність знань, практичних навичок, творчих здібностей, що сприяють результатам діяльності людини.

Мотивація творчих працівників до інновацій прямо пов'язана з державною науковою й інноваційною політикою.

Одна з найважливіших функцій держави у розвинених країнах — створення сприятливих умов для інноваційного розвитку суспільства. Задля реалізації цієї функції вживають таких заходів:*

включають витрати на дослідницькі роботи приватного сектора в собівартість продукції;*

списують значну частину наукового устаткування за нормами прискореної амортизації;*

застосовують систему адресних податкових пільг;*

залучають малий і середній бізнес до інноваційної діяльності у сфері нових технологій;*

надають пільгове кредитування для науково-технічних розробок;*

безоплатно передають чи надають на пільгових умовах держав-не майно або землю для створення інноваційних підприємств, а

також наукової інфраструктури в регіонах.

Основою організаційної побудови науки має стати невеликий («первинний») науковий колектив чи окремий вчений (колектив у тому разі, коли дослідження ведуться на «паритетних» засадах пев-ною групою вчених. Саме в такому «первинному» колективі складається плідний клімат, що істотно відрізняється від бюрократичної атмосфери вели-ких НДІ: малі підприємства більш гнучкі, ініціативні, краще присто-совуються до динамічного зовнішнього середовища.

Розвиток малого інноваційного бізнесу надасть змогу зберегти кваліфіковані науково-технічні кадри й прискорити доведення нау-ково-технічної розробки до промислового зразка і його впроваджен-ня. Проте малі інноваційні підприємства дуже нестійкі, у них надто короткий життєвий цикл, тому в усьому світі вони користуються державною підтримкою, включаючи цільове фінансування з бюдже-ту, стимулювання приватного капіталу до фінансування їхньої діяль-ності, податкові й амортизаційні пільги.

Особливе місце в системі «прямих» заходів впливу держави на інноваційний бізнес належить заходам, що стимулюють кооперацію промислових корпорацій в НДДКР та кооперацію університетів