Курсова робота - Мануфактурний період української промисловості
57

Бровари, Гоголів, Биків, Макіївку, Прилуки. До десяти доріг проходили через Чернігів — до Києва, Глухова, Новгорода-Сіверського, Ніжина, Козельця, Кременчука, Херсона, до польського кордону. З Харкова шляхи вели до Катеринослава та Херсона; до Києва — через Охтирку, Гадяч, Прилуки; до Сум і Новгород-Сіверського; на Дон. Західноукраїнські землі сполучалися з Києвом так званим Південним шляхом: Львів — Глиняни — Золочів — Вишневець
— Ямпіль — Ляхівці — Заслав — Полонне — Житомир — Коростишів — Білогородка — Київ. Зі Львова йшли шляхи на Станіслав — Коломию — Чернівці, на Самбір — Турку
— Ужоцький перевал — Ужгород, на Стрий — Сколе — Верецький перевал — Мукачеве.
Наприкінці XVIII ст. на західноукраїнських землях почалося будівництво шосейних доріг, що було викликано економічними і воєнними інтересами Австрії. З 1779 по 1790 p. було побудовано 750 км доріг, що з'єднали Львів з більш-менш значними містами Прикарпаття і Буковини, через перевали — із Закарпаттям, Віднем.
Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали річкові шляхи Дніпром, Дністром, Тисою. Київські купці жваво торгували по Дніпру — із Твер'ю і Смоленськом, по Десні
— з Москвою, по Дніпру, Прип'яті та Березині — з білоруськими та литовськими містами. Уже в 1571 p. в Києві існувала ціла торгова флотилія: 20 ком'яг — невеликих річкових кораблів. Окремі заможні купці мали по дві й більше ком'яг. Крім того, було 10 великих човнів. У 1657 p. в Києві почав працювати річковий порт.
Відбулися зміни на транспорті. Продовжували користуватися влітку і восени возами, взимку — саньми, які протягом XVIII ст. урізноманітнилися. Використовували вози різної довжини, чумацькі вози типу "мажа" і "хура" (фірманка), легкі чотири- та двоколісні вози — брички, лінійки, таратайки та ін. Сани були пристосовані відповідно до призначення: виїзні та вантажні. Поширилися човноподібні судна — довжанки, байдаки, обшиванки, баркаси, що могли пересуватися за допомогою весел і спеціальних вітрил. Здавна використовували плоти і пороми.
Розвивалося мостобудування. Так, у Києві в 1713 p. було збудовано міст біля Печорської фортеці. Мости будували за новою технологією "на стругах, якорях та канатах".
У другій половині XVII ст. за гетьмана Д. Многогрішного було започатковано поштову справу. На західноукраїнських землях її розвиток почався в кінці XVIII ст. У Галичині за 1775—1795 pp. було створено 77, на Буковині — 12 поштових станцій, що перебували в державному управлінні.
Отже, внутрішня торгівля в XVI—XVIII ст. стимулювала господарське піднесення, сприяла розвитку товарного виробництва та спеціалізації окремих регіонів, об'єднувала в економічне ціле села і міста України. Процес формування національного ринку продовжувався.
Значну роль у господарському розвитку українських земель відігравала зовнішня торгівля. Розвиток мануфактур, зростання міст призвели до зменшення обсягів сільськогосподарського виробництва у країнах Західної Європи. Такі країни, як Англія, Голландія, стають величезним ринком збуту сільськогосподарської продукції та сировини з України. В той самий час Україна була ринком збуту виробів мануфактурної промисловості західних країн.
У XVI — першій половині XVII ст. на захід вивозили волів, зерно, коней, шкіри, мед, віск, закарпатські вина, полотно, пряжу, поташ, сіль, дерев'яні вироби. Торгові зв'язки здійснювали переважно магнати, які мали економічні переваги над купцями, середньою шляхтою, оскільки вони не сплачували регіональних мит і податків, користувалися безплатним гужовим транспортом своїх кріпаків для доставки товарів до річкових пристаней, на річках Сян, Буг, Вепр. Великі маєтки давали змогу їм нагромаджувати для продажу значну кількість продукції, утримувати власні річкові судна, навіть цілі флотилії. У період сприятливої кон'юнктури останньої чверті XVI — першої чверті XVII ст. експорт з Галичини і Волині досяг великих розмірів.
У торгівлі України з Заходом значну роль відігравав | і найбільший на Балтійському морі порт Гданськ, через який \ вивозили багато лісових матеріалів: бруси, дошки, клепки, щогли, попіл, поташ. Завозилися в Україну насамперед промислові вироби для потреб заможних верств населення. На ринках можна було зустріти німецькі, англійські, голландські, французькі товари — ювелірні вироби, зброю, тонке полотно, сукно, прикраси, книги тощо.
XVI — перша половина XVII ст. характеризувалися також подальшим посиленням торгових зв'язків України з Молдавією, Росією, Кримським ханством і країнами Азії — Персією, Індією та Аравією. Українські купці часто отримували від молдавських господарств грамоти-привілеї на пільгову торгівлю. До Молдавії надходили свинець, мідь, залізо, золото, срібло, металеві вироби, тканини, головні убори, скло; з Молдавії та Волощини — вина, риба-білуга, мед, віск, воли, шкіри, горіхи.
Розширювався асортимент товарів зовнішньої торгівлі з Туреччиною. Королівська комісія, яка встановила в 1633 p. у Львові "таксу" східних товарів, називала серед імпортованих з Туреччини шовк, атлас, перські килими, тигрові та борсукові шкіри, дорогу сірійську зброю, індиго для фарбування, арабських коней, прикраси, вина, рис, родзинки, прянощі. Зі Львова в Туреччину везли зброю і свинець, кушнірські вироби, сукно, ножі. У Снятині знаходилася головна митна "комора" для турецьких і молдавських товарів.
В імпорті з Угорщини чільне місце займали вина, залізні вироби, мідь, срібло, золото, селітра, сукно, а в експорті — сіль, гончарні вироби. Угорські купці приїжджали за товаром до Старого Самбора — головного центру торгівлі поблизу кордону.
Розвивались украінсько-російські торгові зв'язки. Украінські купці торгували не лише у прикордонних містах, а й возили свої товари в Москву, Курськ, Єлець, Тулу, Ярославль, Калугу, Рильськ, Твер, Нижній Новгород. Жваву торгівлю вели українські купці й на Дону. Російські купці

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19