Для України перший п'ятилітній план був сприятливим з погляду промислового розвитку. Україна одержала 20% загальних капіталовкладень, а це означало, що з 1500 промислових підприємств, що споруджуються в СРСР, 400 приходилося на Україну. В другій і третій п'ятирічках ця частина була значно зменшена, так вважалося, що на випадок війни промислові центри України були б надзвичайно уразливі для нападу.

З метою підняття ентузіазму трудящих, використовувалися всілякі методи, серед них масові виробничі змагання, що особливо популяризувалися після публікацій у газеті "Правда" (січень 1929р.) статті В. Леніна "Як організувати змагання". Ініціатором такого змагання з'явилося керівництво шахт "Центральна" і "Артемвігілля". Навесні у виробничому змаганні, що одержала назва «соціалістичне» брало участь 2 млн. робітників, з них - 310 тис. на Україні.

У тім же 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийняте рішення про те, щоб який би те ні було ціною прискорити розвиток машинобудування й інших галузей важкої промисловості. Тон цим зусиллям задав Сталін у мові в 1933 р., у якій сказав, що "ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти ця відстань за 10 років, чи ми це зробимо, чи нас зімнуть".

За виконання плану бороли заводи, міста, республіки. Працівникам, що досягали найбільшої продуктивності, привласнювалися звання Героя Соціалістичної Праці, практикувалися інші форми стимулювання. До тих же, хто працював з меншим ентузіазмом, застосовувалися примусові міри. Запізнення на роботу, прогули були кримінально карним.

Однак, незважаючи на всі зусилля, вже в 1930 р. стало ясно, що неймовірні темпи себе не виправдали. Ентузіазм не підкріплювався посиленням ефектів праці.

Планами передбачалося на 1930-1931 р. 45% приросту промисловості. Це було майже в три рази більш того, що у свій час пропонував Л. Троцький, обвинувачений у «надіндустриалізації».

УРСР, як і інші республіки, зовсім не мала економічної самостійності. Політику штурмівщини продовжували, спираючи на абсолютно нереальні цифри. Тому, коли підводилися підсумки першої п'ятирічки в 1933 р. політбюро ЦК ВКП/б/ заборонило усім відомствам публікувати цифрові дані з цього приводу. Україні запропонували сформульовані И. Сталін узагальнюючі цифри щодо випуску валової продукції, на підставі яких п'ятирічка була виконана за чотири роки і три місяці. Насправді ж знизилися з 23, 7% у 1929 р. до 5% у 1933 р., і п'ятилітній план по багатьох показниками виявився невиконаним.

Політика штурмівщини провалилася, однак помітних позитивних результатів усе-таки було досягнуто. Так, у травні 1932 р. видав енергію Дніпрогес, діяли Криворізька, Київська, Харківська електростанції. У Донбасі було введено в дію 53 нові шахти, на металургійних підприємствах України споруджено 12 доменних печей. Були введені в експлуатацію заводи Дніпроспецьсталь у Запорожжя і тракторний завод у Харкові.

Одночасно різко знизився рівень життя-черги, продкарточки, дефіцит саме необхідного, життя в бараках. У цих умовах почалася друга п'ятирічка, розрахована на 1933 - 1937 р. XII з'їзд КП(б)У в січні 1934 р. намітив перспективи розвитку України в другій п'ятирічці, що була фактично черговим етапом індустріалізації.

В перші роки п'ятирічки почали давати продукцію гіганти металургії: Запорожсталь, Азовсталь, Криворіжсталь. Пущені в експлуатацію Краматорський машинобудівної, Луганський паровозобудівний заводи, Макіївський, Дніпродзержинський і інші металургійні підприємства. Швидко розвивалася легка і харчова промисловість, хоча вона і не відповідала темпам розвитку важкої промисловості. Індустріальна сила України була орієнтована на переробку сировини і виготовлення машин, а не на задоволення повсякденних потреб людини.

В роки другої п'ятирічки продовжувалося соцзмагання в промисловості. Найбільш відомим було починання А. Стаханова, вахтера шахти "Центральна". Стаханов нарубав за зміну 102 тонни вугілля, що в 14, 5 рази перевищувало норму. На залізничних магістралях відомим новатором став П. Кривоносий.

Досягнення передовиків-новаторів були основою для перегляду норм виробітку працівників. Норми виробітку збільшуються на 35-45%, що нерідко викликало невдоволення працівників. Друга п'ятирічка, як і перша, була виконана достроково, але це не відповідало дійсності. Насправді п'ятирічка була заповнена на 70-77%.

У цілому ж за роки перших п’ятирічок у надзвичайно тяжких умовах тоталітарного режиму трудівники України створили могутню індустріальну базу. Вона і вивела республіку на рівень справді економічно розвитих країн світу.

4. Колективізація в Україні та її наслідки. Голодомор 1932 – 1933 р.р.

Перехід до суцільної колективізації з метою “підхльостування” індустріалізації країни, офіційно проголошений у листопаду 1929 року Постановою Пленуму ЦК ВКП/б/об здійсненні в самі короткі рядки колективізації в Україні, почався в її степових регіонах ще до весняної посівної кампанії 1930 року. Узагалі ж у республіці цей процес здійснювався до осені 1930 року.

З метою зломити антиколективізаційну тенденцію і відповідно настрою в тім змісті селянства, Постановою Пленуму ЦК ВКП(б) “Про міри в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації” (від 30 січня 1929 року) на Україні розкуркулюється 200 тис. селянських господарств. Але бажаних результатів це не дало, хлібозаготівельні плани не виконувалися. Протягом січня – листопада 1930 року селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба. За цей період 1931 – 380 млн., а з липня по жовтень 1932 р.- 132 млн. пудів.

30 жовтня 1932 р., найбільш наближений у И. Сталіну голова хлібозаготівельної комісії В. Молотів на політбюро ЦК ВКП/б/У проінформував українських керівників про зменшення зобов'язань для неї на 70 млн. пудів. Було визначено для України план в обсязі 282 млн. пудів, у тому числі для селянського сектора