з уніатами. Обидва табори визнали правосильним лише свій собор і відкинули рівнозначність іншого. Це призвело до завзятої боротьби між ними, яка в свою чергу викликала інтелектуальне пожвавлення, наслідком якого постала організована полемічна література. І. Франко писав: “Берестейська унія відразу внесла величезний фермент в лоно руського народу, причинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, викликали з однієї і другої сторони гарячий зелотизм і дала життя надзвичайно цікавій полемічній літературі...” [6, с. 193]. З боку православ’я на літературному полі виступили Стефан Зизаній, Христофор Філарет, Клірик Острозький, дещо пізніше Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський та ін. З уніатського боку найбільш видатним полемістом був Іпатій Потій, який дуже переконливо й заповзято обороняв свої погляди.
Письменникиполемісти як з православного, так і з уніатського боку сходились на запереченні національнорелігійного гніту українського народу, але розходились у питанні про шляхи та засоби порятунку української церкви й народу із ситуації, яка склалася в Речі Посполитій. Позиція антиуніатських діячів полягала в тому, щоб залишити Українську Православну Церкву в юрисдикції Константинопольської патріархії, бо тільки при такій умові можна зберегти її від окатоличення, тоді як унія з Католицькою Церквою спричинить ліквідацію православ’я, а разом з ним – і українства. Прихильники унії, усвідомлюючи небезпечність становища східного християнства й занепад Православної Церкви, добре розуміли її внутрішній стан та суспільне становище в Речі Посполитій, як і православні, розуміли її роль та історичну місію щодо захисту прав і свобод українського народу, щодо розвитку й утвердження його духовності й національної свідомості, захисту традицій, звичаїв, національної самобутності, збереження його як етносу. Прийняти унію, на їх думку, було чи не найоптимальнішим рішенням для українського народу в цей нелегкий для нього час.
У своїх творах уніатські й православні письменники вели полеміку насамперед стосовно обрядових відмінностей між римською й грецькою церквами, як от: про першість папи Римського, про чистилище, про походження Святого Духа, про форму причастя, новий календар та ін. Полемічна література мала релігійний характер, але за об’єктивним змістом і функцією в неї було значно складніше завдання. У богословській формі полемічних творів відгукувалось прагнення вирішувати актуальні соціальнополітичні, культурнонаціональні проблеми. Саме життя вимагало таких творів, у яких би порушувались злободенні питання, давалася б оцінка подіям, указувався б можливий вихід з дуже важкого становища. Полемісти глибоко вболівали не лише за суто церковні справи, а й за цілком реальні, земні: за свій народ, його інтереси, за гідність своєї Вітчизни, виявляючи таким чином свій патріотизм. Шукаючи обґрунтування своїх позицій і відповідей на поставлені питання, вони звертались у своїх творах до історичного минулого свого народу, осмислювали й аналізували його, а це спонукувало до роздумів над долею народу, будило національну свідомість, сприяло зміцненню патріотичних настроїв. Відгукуючись на злободенні події, письменникиполемісти, пронизуючи своїм запальним словом не лише релігійне, а й суспільне життя, будили дух поступу. Отже, полемічна література активізувала громадську думку, таки спричинила певний поступ у сфері суспільнополітичного та культурного життя, вплинула на духовне життя України в усьому обсязі філософської думки.
Підсумуємо сказане. Берестейська унія була покликана до життя об’єктивними суспільними процесами, які відбувалися в кінці ХVI – у першій половині ХVІІ ст. на українських землях; вона постала як вихід із кризи, у якій перебували Українська Православна Церква й українська суспільність. Зблизившись із Вселенською Церквою, православні ієрархи зберегли певну самостійність і самобутність своєї церкви, що стало на заваді польської експансії. Хоча ставлення до українського народу в Речі Посполитій залишалося дещо зверхнім, проте польський уряд не міг дозволити собі тих переслідувань і утисків, які чинилися до унії. Берестейська унія спричинила інтелектуальний рух, який активізував процес пробудження самосвідомості українського народу, тобто усвідомлення ним своїх національних інтересів та національної ідентичності, унія концентрувала громадську думку навколо цих питань.
Сила Берестейської унії в тому, що вона виникла не з вузькорелігійних інтересів, а з необхідності національного захисту. Унія була викликана сподіванням тодішніх кіл православної ієрархії на усунення політичних та культурнорелігійних утисків українського населення з боку польського уряду. Берестейську унію 1596 року та процеси, пов’язані з нею, можна розглядати як історичну закономірність.
Пройшовши складний шлях свого розвитку, уніатська (грекокатолицька) церква зберегла українські народні традиції і, не втративши ідеї самостійності та незалежності України, виражала протягом століть українські національні інтереси, перетворившись у духовну спору українства.
______________