Галича. Тут портали обрамлені колонами з капітелями корінфського ордеру.

Західний, головний портал — перспективний, заглиблений у стіну. Його верхня

частина прикрашена стилізованим орнаментом. Про чудові храми Данила

Галицького в Холмі знаємо з літописної розповіді. Особливою красою

вирізнялась церква Івана. В ній капітелі опорних стовпів прикрашали

різьблені скульптурні маски. Всередині поверхня куполу була із "зорями

золотими на лазурі, а внутрішній поміст (церкви) був вилитий з міді і

чистого золота, так що блищав, як дзеркало". Вікна прикрашало "римське

скло" (вітражі), портали було оздоблено "каменем тесаним галицьким білим і

зеленим холмським". Різьба на них настільки вразила літописця, що він

повідомив ім'я скульптора — "хитреця" Авдія. На головних дверях "був

зроблений Спас, а на північних святий Іван, так що всі, хто дивився,

дивувалися". За князя Василька і його сина Володимира Васильковича працював

видатний будівничий "муж хитр" Олекса, який спорудив низку дерев'яних

міських фортифікацій. Яскравим виявом майстерності галицьких будівничих

була п'ятиповерхова дерев'яна наскельна фортеця IX—XIV ст. Тустань поблизу

села Уріч у Карпатах.

Місцевий іконопис розвивався в Галицько-волинській землі під впливом

київського. З робіт художників високого професійного рівня збереглась ікона

богоматері-Одигітрії кінця ХНІ—XIV ст. з Покровської церкви м. Луцьк (нині

у Київському державному музеї українського мистецтва). Відома Ченстоховська

ікона Божої Матері, така популярна в Польщі, в XIV ст. була вивезена з

Галичини. Галицьке образотворче мистецтво XIV ст. гідно представляє відома

ікона святого Юрія-змієборця на чорному коні (з с. Станилі поблизу м.

Дрогобича, зберігається у Львівському державному музеї українського

мистецтва). В ній немає нічого зайвого. Ритм ліній і чітко обмежених

кольорових плям підпорядкований єдиному художньому задумові: створити образ

безстрашного воїна, вірного обов'язкові. На світло-сірому фоні виділяються

темний силует коня з вершником і червоний плащ воїна. Незрівнянне поєднання

динамізму і гармонійної врівноваженості окремих елементів композиції

свідчить про майстерність художника. Низка українських ікон XV ст. виконана

в руслі художніх традицій Галицько-волинської землі. Їм, попри

індивідуальні манери окремих майстрів, властиві лаконізм і цілісність

композиції, стриманість колориту і водночас уміння поєднання контрастних

барв, емоційна насиченість образу-символу. Ці особливості, органічно

зливаючись з новими рисами, стали в майбутньому одним з компонентів

національної своєрідності українського образотворчого мистецтва. Також у

багатьох творах народного декоративного мистецтва Західної України (килими,

вишивки, писанки) справедливо вбачають використання і дальший розвиток

мотивів, які існували ще в середньовіччі.

У культурі галицько-волинської доби ще виразніше, ніж раніше,

спостерігається оригінальне поєднання слов'янської спадщини і нових рис,

зумовлених зв'язками з Візантією, Західною і Центральною Європою, країнами

Сходу. За рівнем культурного розвитку Галицько-Волинська держава не

відставала від сусідів, а в багатьох випадках стала батьківщиною нових

творчих здобутків. Князівству належить почесне місце в формуванні

української культури, в зміцненні її зв'язків з культурами інших народів.

Протягом століть у тяжкі часи панування іноземних держав українські діячі

літератури, мистецтва, освіти звертались до спадщини минулих епох, в тому

числі і до доби Галицько-волинського князівства. Спогад про його колишню

велич підтримував дух визвольної боротьби українського народу.

| |