Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже існувало військо зі стрункою організацією. Очолював його кошовий отаман (пізніше -- гетьман). Основною військовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні, а ті в свою чергу -- на десятки. Посади кошового отамана (гетьмана), полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше -- курінного отамана), були виборними. У своїх грамотах і листах вони титулували себе "Військом Запорізьким". Основну його частину складала піхота. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєний мушкетом, пістолетом, шаблею, ножем, списом, іноді використовувався лук і стріли.

Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно нараховувало близько 15 тис. козаків. Січ мала також свій флот, який складався з великих човнів -- чайок або байдаків. Військо Запорізьке мало свою печать -- герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч з постаттю козака. Січова корогва (прапор) була червоного (малинового) кольору: на лицьовому боці був зображений в білий колір св. Архангел Михайло, а на зворотньому -- білий

хрест, оточений небесними світилами.

На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.

Починаючи з 1649 р.. Військова рада скликається рідко. Є відомості про одну раду в 1650 р., дві -- в 1651 р., декілька -- в 1653 р. і ще одну (останню) в січні 1654 р. -- в Переяславі.

Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад. І хоча це був дорадчий орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього.

Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів. Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали -- нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом

держави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.

Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали

за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний суддя був вищою

апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів. Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.

Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з

часом витісняє Військову раду.

3. Зруйнування Запорізької Січі

Після об'єднання України з Росією Запорізька Січ зберегла своє самостійне положення, козацьке самоврядування, право прийому до козаків всіх бажаючих . Політика царизму була спрямована на встановлення контролю, а потім і повного підпорядкування Січі своїй влади. Для цього затримувалися виплати жалування, постачання хліба, крім того, на запорізьких землях були побудовані 2 фортеці - Богородська (1688 р.) і Кам'яний Замок (1703 р.) і розміщені війська.

Після переходу Мазепи і кошового отамана Гордієнка на сторону Карла XІІ, 14 травня. 1709 р. царські війська захопили Січ, зруйнували її укріплення, вивезли артилерію і військове майно. Частина запорізьких козаків переселилася на територію Кримського ханства в місто Олешки.

У 1714 р. козаки Олешківської Січі звернулися з проханням дозволити їм повернутися, і в 1728 почалося їхнє масове переселення. У зв'язку з назріванням війни з Туреччиною в 1733 р. їм офіційно було дозволено заснувати Нову Січ на річці Підпільній. У березні 1734 р. почалося будівництво Нової Січі, що проіснувала до 1775 р.

Нова Січ стала центром Запорізького війська. Його територія поділялася на 8 адміністративно-територіальних округів - паланки. Козаки кожної паланки були приписані до одному з 38 куренів. У 1770 р. на запорізьких землях проживало 200 тис. чоловік. Пануюче положення займала старшина. Так, останньому кошовому отаману П. Калнишевському належало 14 тис. голів худоби. Між старшиною і незаможної голотою постійно спалахували гострі соціальні конфлікти.

Основні причини знищення Запорізької Січі можна звести до наступного:

1. Несумісність автономного існування Січі в складі Російський імперії.

2. Роль Січі як натхненника республіканських ідей у країні.

3. Утрата Запорізьким військом після російсько-турецької війни 1769 -1777 р. свого значення як військової сили в боротьбі проти турецько-татарських загарбників і проголошення незалежності Кримського ханства.

4. Опір запорожців захопленням їхніх земель поміщиками і царським урядом.

У квітні 1775 р. російська армія під командуванням генерала П. Текслія, виконала наказ Катерини ІІ : захопила укріплення Нової Січі і зруйнувала їх. Артилерію, військові регалії, січовий архів і матеріальні цінності були вивезені. Щоб знищити економічний фундамент Запорожжя, царські влади ліквідували дві тисячи багатих козачих господарств, що були оплотом волелюбності - і незалежності від державних структур імперії.

Трагична доля козацької старшини.. Кошового отамана П. Калнишевського й ін. керівників