Козаки і татари на початку 1580-х років

Дана розвідка присвячена кільком епізодам з історії боротьби українського козацтва проти татар в XVI ст. Протягом 1579-1581 років козаки брали участь у війні Речі Посполитої з Московським царством, яку вів король Стефан Баторій. Закінчення війни поклало початок новому етапу діяльності козацтва, що було викликано як військово-політичними, так і соціальними причинами. Протягом кількох років козацька енергія спрямовувалася на схід, а тепер їй треба було знайти інше застосування, що означало насамперед повернення до звичних промислів на південному прикордонні. Кількісно козацтво також значно зросло внаслідок поповнення його лав численними волонтерами, які діяли на московському фронті поруч із платним військом. Тепер вони посилили військово-промисловий елемент козацтва порівняно з господарсько-промисловим. Офіційний історіограф канцлера Замойського Гейденштейн писав з цього приводу, що коли "... наше військо було розпущене, то з нього багато людей, не звиклих до праці і не люблячих її, призвичаєних жити здобиччю в неприятельському краю, удалося до козаків. Відтоді, зміцнившись у силі, почали щоразу частіше нападати на примирені з Польщею краї, грабувати і палити"1.

Уже в травні до короля у Вільно прибув татарський посол зі скаргою на прикордонні "шкоди" і застереженням, що козацтво доведе Польщу до війни з Туреччиною2. З'ясувати дійсну вину козаків було непросто, бо тоді ж стало відомо і про напад татар та вибрання ними тисячі чоловік полону. Але загалом на відпочинок і зміну пріоритетів козацтву виявилося потрібним досить багато часу – майже весь 1582 рік. Того року за участю козаків трапилася лише одна подія, яка отримала міжнародний розголос. Десь на Поділлі на молдавському кордоні козаки спіймали господаря Янку Саса, який тікав від турків до Угорщини і видали його королю. Баторій стратив господаря, а його скарбницю привласнив. Коли турки почали вимагати повернення скарбниці, король відмовився це зробити. Є думка, що це послужило однією з причин початку погіршення стосонків Баторія з султаном3.

У середині грудня 1582 року польний стражник Станіслав Гульський повідомив королю про підготовку білгородськими татарами нападу на українські землі, а також, що "свавільні люди" з Прилук і Немирова тільки-но забрали в турків кілька тисяч овець. Очевидно, що забрали з-під Тягина, бо скаргу через своїх людей надіслав місцевий санджак-бей. Гульський назвав імена двох козацьких "вождів", які організували похід, а самі були жителями Немирова і Прилук. На жаль, їхні імена спотворені. Це Білашко (?) і Стройя (?) (у ще одній відомій копії листа Гульського ці імена подаються як Івлашко (Івашко?) і теж Стройя4). Він також радив королю для погамування пограниччя звернути увагу на "поважних панів", у маєтках яких мешкають свавільці, спочатку натякнувши на Януша Збаразького, а потім прямо вказавши на нього5. Але князь був для Стефана Баторія фактично недоторканою особою не тільки з огляду на потужність магната, але і тому, що король добре пам'ятав його заслуги в недавній війні за які він так і не зміг його достатньо винагородити.

Десь тоді ж у грудні стало відомо про ще одну подію, підтверджену татарським гінцем, який прибув до Кракова на початку січня 1583 року. Козаки розбили посольство татар, яке поверталося з Москви. Було вбито посла Ісаака-Мурзу і кількох його людей, а також забрані упоминки і дарунки від московського царя. Це вже була подія виняткова і по-справжньому скандальна. Хан висував вимогу повернути все забране козаками, оцінивши збитки в п'ятсот тисяч аспрів, і розправитися з ними. Хан також погрожував, що збирається особисто шукати сатисфакції на українських землях, готується до походу і чекатиме відповіді короля на Кінських Водах біля Дніпра. 8 січня стало відомо, що хан з татарами вже "лежить на полі", а слідом за гінцем до Польщі поспішає великий посол6. Пізніше дізналися і про деякі подробиці нападу козаків. Вони мали великий загін піхоти і кінноти, вистежили посольство і напали на нього вночі на стоянці. Разом із татарами їхали турецькі купці, які також були пограбовані7. Татари аж ніяк не могли сподіватися нападу, оскільки це сталося в межах Московії за вісім днів дороги від кордонів Речі Посполитої8. З приблизного розрахунку відстаней можна зробити висновок, що напад відбувся десь у районі Сіверського Дінця. Якщо ж пізніша згадка в інструкції короля на повітові сеймики у 1584 році правильна, то це сталося десь у верхів'ях Самари9. Крім того, напавши на татарські кочовища, козаки забрали у них дев'ять тисяч овець10.

Але й цим справа не обмежилась. 12 січня до Кракова прибув турецький чауш з листами від султана і візиря. Турки вимагали відшкодування збитків, яких вони зазнали під час нових нападів козаків на Очаків і Білгород. Очевидно, що ці вони відбулися десь в листопаді-грудні 1582 року. Козацький загін кількістю в п'ятсот чоловік на чолі з якимось Вишкою (?) напав на передмістя Очакова, забрав багато коней, худоби і великий полон. Султан прямо вказував на участь у поході людей Вишневецького: "...люди старости черкаського в човнах разом з козаками під'їжджали Дніпром під замок мій Очаків, великі шкоди і великі утиски чинили"11.

Схоже, що новорічні подарунки від козаків викликали у Польщі справжній шок. У зверненнях короля до високих достойників Речі Посполитої почувається певна розгубленість і пошук підтримки. Так, у листах до коронного маршалка Андрія