Інформативний звіт та Список упавших кадрів ОУН і УПА за час 1.4. – 30.4.1948 р.

Н О О – Серпень 1948 р.

КОСІВЩИНА. Серпень 1948 р.

З В І Т

За час I.IY. – 30.YI.1948 р.

А. ВОРОЖЕ СЕРЕДОВИЩЕ

1.Партія, комсомол, піонери, жовтеня:

Всебічна характеристика:

Партія – це керівне ядро, як голосить радянська конституція. Комуністична партія, - одинока партія у Рад. Союзі – це наче найяркіший вислів тієї централізації, яка панує в цій державі.

В руках комуністичної партії фактично зосереджується вся влада. Вона всевладна, на відміну від партій в інших державах , які, коли приходять до влади на основі парламентарної більшості і навіть утворюють однопартійний уряд, то керують справами держави за посередництвом міністерств, а органи партії безпосереднього впливу на керівництво державою не мають. Міністри коли вони є членами даної партії, відповідають перед партією за свою роботу, але у своїй роботі можуть проявляти свої індивідуальні здібності, чи погляди, а штаб безпартійних урядників , або членів інших партій взагалі перед органами даної партії не відповідають.

Комуністична партія в Рад. Союзі кермує всіма справами держави безпосередньо, за допомогою своїх партійних органів, тобто комітетів: всесоюзного, республіканських, обласних і районних, а точніше сказати за допомогою вузького кола комітетів, т.зв.”бюро”.

Не ЦК/ Центральний Комітет/, а 14 членів Політбюро кермує Рад. Союзом. /Тепер є 13 членів Політбюро, бо ще немає нікого на місце Калініна./

Що постановить Політбюро, на те беззастережно, підносять руки і одностайно схвалюють ЦК, далі Рада Міністрів, Верховна Рада і т.д., які є лише сліпим знаряддям , пустим звуком, зверхньою формою, що має позоривати демократичній устрій.

Коли ходить про район , то членами районного “бюро” з звичайно всі три секретарі Райпарткому, голова Райвиконкому, начальник МВД та Воєнком. Такі “бюро” є республіканські, обласні і районні.

Компетенції, права, влада партії не те що широкі, вони необмежені і всеобіймаючі. Органи партії затверджують кандидатів у депутати так партійних , як і безпартійних, призначають або затверджують всіх службовців на керівних становищах, контролюють весь державний апарат, включно з органами безпеки і можуть “зняти з роботи” кого-небудь з МВД чи МГБ. І хоч МВД і МВД й ведуть свою картотеку і на місцевих членів партії, бо ніколи не відомо, чи хто з партійців не окажеться ворогом народу, то в цьому випадку вони контролюють не партію лише по одиноких людей.

Відношення цих двох клітин, цебто партії і МВД та МГБ є неясне. Ще більш неясні є взагалі компетенції МВД і МГБ, але можна сказати, що в порівнянні з партією це такий виконавчий орган, як Райвиконком, тільки в інший ділянці. Правда , в ще в районах спеціального призначення типи при партії нпр.: ІІІ-оддєл рід партійного суду, діє внутрі партії. На район з двох трьох чоловік ІІІ-й оддєл має особливо нагляд над над партією. Є ще т.зв. Смерш /Смерть шпіонам/. Останнє невідомо чи при тому самому оддєлі, чи осібно, в кожному разі рівнож при партії. Згадані типи мають особливі права стріляти на місці без суду /хоч кара смерті не існує/ , але що докладно за типи поки що не відомо. Коротко можна сказати так: партія складає всі права, контролює їх виконання, призначає людей до їх виконання, і найменший прояв політичного, чи господарського життя не проходить поза увагою партії.

Наприклад якась організація призначає когось на керівну роботу. Затверджує цю людину на її пост Райпартком, якщо ця організація районного масштабу, а обком партії якщо обласного. Якщо ж обсяг організації республіканський, то керівників затверджує ЦК.

До керівників на підрядних становищах партії звичайно не мішається, але коли хтось із службовців у даній установі, чи організації не подобається партії, тоді дирекція дістає тихий наказ зняти цю людину з роботи і від цього відклику нема. Дуже наївна зовсім не радянська була б та людина, що пробувала у такому випадку дошукатися своїх прав, або оскаржитись. Заходи такі, якщо б навіть і не скінчились для такого сміливця фатально, тобто тюрмою, то були б настільки безнадійні, що кожен про це дуже добре знав. Очевидно не відноситься це до самих партійців, які стоять на рівних правах і не раз друться між собою та підставляють собі ноги. Виняток після Великої Вітчизняної Війни становлять військові та інваліди , що не бояться і виволікають факти партійного насильства на світло т.зв.’’радянської критики’’. Найчастіше це діється у формі скарг перед робкорами. Решта смертельників’’на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує’.

Такий стан витворює серед громадян нового роду психозу, якій деякі одиниці слабші нервами, піддаються цілком, перебуваючи постійно в тривозі і лякаючись власної тіні.

Переконання, що все беззастережно кориться наказам партії, дає партійній кліці почуття великої самопевності, засліплює її до тої міри, що коли трапляються випадки, це вони виставлені на пробу, це витручує їх з рівноваги скоріше, як кожного іншого пересічного совіта. Факти виступів нашого підпілля, хоч очевидно лякають всіх східняків, /навіть хвилюють зовсім невинних ,чистокровних українців і це робить прикре враження/ на партійців наводить остовпіння і жах. Причину тут в самому ляку перед смертю, а в знехтуванні тієї сили, на яку вони так покладаються, а яка для когось, оказується може бути тільки пустим звуком, страхом.

Тому