таксамо на московській мові. Це ж незаперечний факт, спостережений останньо в установах в Косові. Спостереження це було зроблено удатно і висвітлило провадження всієї евіденції по всіх установах і організаціях на московській мові від самого початку окупації. Це саме відноситься й до першої большевицької окупації на ЗУЗ. Відносно СУЗ, то майже кожний орден українець партієць, що прийшов на ЗУЗ підчас окупації, як бачиться на терені цього надрайону говорить мішаною мовою московсько – українською, або зовсім московською. Ще дає найкращий доказ московської політики на СУЗ, де шовінізмові московському немає границь, а де існує вже від так довшого часу “українська держава” – радянська. Решта українців з Наддніпрянщини говорять мовою української засміченої москалізмом. Ніхто хто заговорить чистою українською, а цей боїться, щоб не почув хто з партійних москалів чи своїх запроданців, бо це дало б привід до переслідувань, чи то т.зв.неласки. Чим більше намагання є говорити московською мовою, тим краще людина має вигляди до всякого такого існування. Правда, що безпосередньо за чистість укр.мови ніхто не поставить закид т.зв. “контрреволюції”, але не нагло ставить одиницю у переслідуванню на всіх інших відтинках життя, ставить в затруднене становище даної людини.
Багато із СУЗ прийшло українців із такими назвиськами, як Шевченко, Коротченко і т.п., але люди не знають говорити своєю мовою, або й зовсім є вже москалями. Лайки і всякого рода “епітети”, це зрозуміле є все у московській мові та у московському характері. Цим орудують не тільки москалі але й українці партійні та інші, що прийшли із сходу підчас окупації.
Місцеві українці, що впряглись у шори вислужництва московсько – большевицької політики скоро зорієнтувались в асиміляційній політиці червоної Москви та й собі вже почали герекотіти, якби попали з переполоху у німоту, так що і не розбереш, що це таке потворилось із людей. Таких людей є дуже мало, але як образ асиміляційної політики Москви подаю оден випадок, що мав місце у Косовському районі в селі Яворів, а саме: по кількох роках перебування на московських землях вернув син до дому до своєї матері. На зустріч йому вибігла мати аж поза ворота із сльозами радості та з розпростертими руками та й донього сину мій си.., а цей гордо до матері: “ето нє ти мая мать, а тая мая мать которая мя научила”. А мати так і заніміла. Та і ще починає до нього, от мати давно сина не бачила, а він надувся як квочка тай ні слова. Вбігає сусіда, що з дітей із ним бавились в обидвох пна плаях та по дебрах тай до нього “славайсу, ах як ми давно си не виділи мой Пе”. А цей до нього “Іді к чорту, какой я для тібя Пе, что ето такоє?” Сусід ще пробує, та ж це найближчий товариш і просить його щось поговорити та врешті схаменутись і стати чоловіком, та де там нічого з цього тільки й слів, що мовляв “ні панімаю что такоє. Гаварі так, чтоб я понял. Панімаєш вот:.. вот.. да, а какже?” І тільки всього. А чи ти чув що про українських повстанців наївно питає ще цей. А цей знова тобі: “про каких повстанців, про етіх бандітов что?”. І все ж таки нічого з того всього, мати переглянулась із сусідом, скривилась поморщеним старечим обличчям, як у передсмертніх судорогах і заскомліла стара мати, як по померлій найдорощій особі. Не перечулило це сина. Сусід кинув слово розради старій, що може воно якось ще буде, а сам мовчки висунувсь із хати. Мати заволіклась на піч і скоцюбилась в купку та дивилась як мертвими очима на купу московського лахміття на лавиці, що в ньому пропав раз на все її найдорожчий син. В слідуючих днях прийшло аж до того, що мусіли із цим сином поговорити укр.повстанці. Показалось, що був добре перекутий у московській асиміляційній кузні, що він вже так і за життя помер для цієї матері, а й не тільки того, а став її ворогом.
Ось це московсько – большевицька асиміляційна політика, що має місце на кожному кроці, та планово перетворює людей у звих ненців та нелюдських істот.
Про політику економічну, цебто про колоніяльно – експлуатаційну та взагалі політику імперіалістичну Москви наводжу під точною анонімка.
е/ Пропаганда.
Сидиш на скраю ліса одинь день, а то й другий, а в селі так і не устає стрілянина то з крісів, то з автоматів, а ти так і запитуєш стрічного, що воно таке чи не отаборились в селі знову большевики з гарнізоном, та чи не виучають стріляння. Та де там, це мовляв мітинг і збори парт.актив уряджує, а енкаведисти бігають як скажені пси із стрибками та зганяють людей де звідки попаде. Он того з города, а тамтого із сіножати, а того знова злапали, що віддалявся із сокирою в ліс, а інших знова постримували на гостинці, що йшли по своїх ділах у відповідний напрям і таке, що чудо та й годі. Стрічний так і здвигнув плечима. Питаєш про що воно там говорено на ось тих мітингах чи зборах. Та то мовляв люди кажуть, говорили ті з райпарткому про то, що Америка готує нам війну, але говорив, що ми війни