25 травня 1618р. чеський сейм обрав керівний орган повстання -Директорію, її підтримали Сілезія, Лужиця і Моравія. Хоч основною pyшійною силою повстання були дрібні і середні феодали, бюргерство, керівництво знаходилось в руках можновладців і патриціату. Останні розрахували на допомогу із-за кордону і намагались не допустити участі в русі широких народних мас [57,с.З7].

31 липня 1619р. Генеральний сейм прийняв 100 статей, які мали статус Конституції. Згідно неї королівство ставало конфедерацією п'яти рівноправних земель зі спільним володарем і слабкою центральне ю владою.

26 серпня 1619р. на чеський престол зійшов Фрідріх Пфальцський [45,c.165]. Одночасно з повстаннями в Празі розпочалося повстання в словацьких землях. Уже в жовтні 1618р. військо очолене угорським лідером Г.Бетлєном захопило Братиславу, де на засіданні Державних зборів його було обрано королем Угорщини [45,с.196]. На хід подій повстання велике значення відігравало ставлення сусідніх країн. Адже саме на допомогу з -зовні надіялися в першу чергу керівники повстання. Однією з держав, позиція такої відігравала безсумнівно визначальну роль, була Річ Посполита.

Принагідно відмітимо, що польсько-чеські стосунки мають давню історію Так з 1471р. після смерті чеського короля Іржі Подебрада, в Чехії встановилась династія Ягеллонів, що правила до 1526р. [45,с.619]. Окрім того в складі Чехії перебували корінні польські землі (Сілезія), повернення яких було життєво важливим для Речі Посполитої [46,с.230].

Виходячи з вище сказаного, можна було передбачити, що польський уряд втрутитеся в конфлікт на стороні чеських станів і постарається відвоювати Сілезію Проте цього не сталося. Це було зумовлене рядом обставин.

В Речі Посполитій в цей час правив король Сигізмунд III Ваза, що вирізнився своєю фанатичною вірністю католицизму. Сучасники називали його „північним Філіпом" порівнюючи його з самим могутнім і самим агресивним володарем в Європі XVI ст. [80,c.59]. Тому не дивно що він підтримував католиків Габсбургів в боротьбі з повсталими протестантами -чехами.

Сигізмунд III , був родичем Фердинанду Штірійському (одружений з його сестрою) [25,с. 13].Через це, а також через посилення впливу єзуїтів і австрійських радників при ньому, серед польської шляхти була поширена думка що король - це австрійський агент. Висловлювались навіть побоювання, що він готує поглинення королівства імперію. Так однією з вимог учасників рокошу 1608р. було усунення австрійського впливу на державні справи [70,c.194].

Значний вплив на проавстрійський характер зовнішньої політики Сигізмунда III мало те, що він боровся за шведську корону і надіявся на допомогу з цій боротьбі з боку Габсбургів [31,с.93]. На нашу думку, також не слід забувати про турецьку загрозу яка в першій чверті XVII ст. висіла над Європою Тому не дивно, що обидві країни (Річ Посполита і Габсбурзька імперія) що межували з османськими володіннями вели політику спрямовану на покращення австро-польських взаємин. Адже в випадку війни ніж Авсрією і Польщею, цілком можливою могла стати успішна агресія турків проти цих країн. В 1613р. було укладено пакт між Габсбургами і Сигізмундом III про взаємну допомогу в закордонних і внутрішніх справах [35,c.393]

Вирішальним аргументом в перетягнені на свою сторону польського короля під час подій 1618-20рр., стало те що Фердинанд Штірійський в 1619р. пообіцяв віддати Сілезію Польщі, якщо вона допоможе в боротьбі з чехами [25,с165]. Та в Польщі не всі підтримали позицію короля. Значна частина шляхти і магнатів на чолі з канцлером Замойським виступила проти допомоги австрійцям в боротьбі з повстанцями. Це були ті люди що ненавиділи все німецьке і тому вороже ставилися до Габсбургів [35,с.389]. В значної частини населення Речі Посполитої, чеське повстання викликало співчуттю. Це в значній мірі зумовлювалося тим, що серед частини знатних родів і простого населення було поширене протестантське вчення „чеських братів, що появилося в Польщі в 1548р. [35,с.312]. Свідченням симпатій поляків до чехів було те що вони надавали їм грошову допомогу. Так 17 липня 1620р.чехам було передано 600 тисяч гульденів [55,с.15].

Зазначимо, що окремі повідомлення про антигабсбурзьке повстання в Чехії уходили до Москви. Там, як можна думати, співчували повсталим, так як Поль та з якою Росія вела війну була на стороні Відня [51,c.72].

Зважаючи на опозицію в середині країни Сигізмунд III не зміг надати своєму союзнику обіцяної допомоги в повному розмірі. Його допомога на початку обмежилася згодою на набір допоміжних загонів для боротьби з повстанцями [76, с. 249].

В 1618р. Сигізмунд III Ваза звернувся до повсталих чехів з листом, в якому вимагав щоб вони підкорилися імператору, погрожуючи прислати проти них військо [16,с14]. Чехи у відповідь намагалися через посередництво Швеції просити Москву, щоб вона по можливості відмовили Польщу від втручання в конфлікт між Чехією і імператором [76, с. 250].

До рішучих дій з обох сторін справа дійшла в 1619р. Восени цього року повсталі чехи, угорці і словаки на чолі з Бетленом Табором оточили Відень. Становище імператора здавалося безнадійним - в столиці не було військ. Існувала загроза повстання. В цей час польський король, не зважаючи на протес ти сенаторів надає Георгу фон Гамону, чиновнику імператора озброєні загону “лісовичків" [25, с.15].

Загони “лісовиків” налічували 10 тисяч воїнів на чолі з Александром Лісовським. Цей загін, що діяв за власними законами, визнавав тільки обраних ним командирів, відзначився потягом до грабунків і авантюр. Лісовички восени 1619р. вдерлися до