Початок революції і її найбільш славна частина пов'язана з іменем Богдана Хмельницького. Він особисто, будучи заслуженим козаком, зазнав гонінь з боку поляків. Коронний гетьман взагалі наказував стратити Хмельницького. Але зумів уникнути страти. Він опинившись на Січі, де користувався значним авторитетом, почав підготовку до повстання [42,с.3].

Відмітимо, що повстання почалося в сприятливій міжнародній ситуації. В 1648 р. в Європі ще тривала Тридцятилітня війна, а відносини Польщі з Туреччиною і Кримом набули напруженого характеру. Водночас Росія прагнула повернути древньоруські землі [24,с.56].

Навесні 1648 p. козацьке військо, заручившись підтримкою татар нанесло полякам дві поразки під Жовтими Водами (8 травня) і під Корсунем (15 травня] [4,с.51]. В результаті Річ Посполита залишилася практично без армії. По всій Україні розгорнулася стихійна антифеодальна і анти польська кампанія. Після Корсунської битви це вогнище повстання перекинулося і на Білорусію Богдан Хмельницький, для того щоб, підтримати цю народну боротьбу відіслав в волості своїх агітаторів і агентів. Наприклад, в білоруські землі була відправлено М. Гладкого [24,с.64]. Після перших битв між козаками і поляками почалися переговори. Козацький гетьман постарив такі вимоги: збільшити реєстр до 12 тис. козаків, поновити козацьке самоврядування, заспокоїти конфлікти православних та уніатів в їхніх спорах за храми. З цих пунктів видно, що Хмельницький тоді ще відчував себе часткою Речі Посполитої і його наміри не виходили за межі козацького автономізму [41,с.175]. На нашу думку не слід робити висновків про те, що в Б. Хмельницького не було державницького мислення і він боровся лише за розширення прав козацького стану, як це робили деякі історики [17, c.122]. Хоч на початках він, скоріш за все, не усвідомлював яких масштабів сягне повстання.

Поки тривали переговори обидві сторони нарощували сили. Б.Хмельницький 8 червня направив до Москви листа в якому пропонував царю розпочати боротьбу за польський престол, обіцяючи при цьому допомогу Війська Запорозького. Цей лист започаткував офіційні відносини Москви з вкраїнською старшиною. В радянській і частково в сучасній російській історографії цей лист трактувався як вияв прагнення українського народу до возз'єднання з Росією. На наш погляд Хмельницький, ведучи переговори з царем, намагався насамперед заручитися його військовою підтримкою. Окрім того, маловідомим с той факт, що брацлавський взвода А. Кисілі це раніше листувався з московськими воєводами про спільні дії проти татар в разі їхнього нападу на Польщу. Зразу же після Корсунської битви Кисіль знову звернувся по допомогу до воєводи прикордонного російського міста Путивля [42,с.372]. Тому Хмельницькій змушений був вести переговори з царем, щоб уникнути появи "московських військ на Лівобережжі в якості ворогів.

Розгромивши польське військо від Пилявцями (23 вересня 1648р.) [10,с.264] Б Хмельницький здійснив похід на західноукраїнські землі що мав характер демонстрації сили. Перебуваючи тут, український гетьман сприяв обранню на посаду кроля Яна Казимира, що на його власну думку був поміркованим політиком. На переговорах, що відбулися під Замостім 20-21 листопада 1648р. Хмельницький, на думку В. Смолія припустився найбільшого за всю свою політичну кар'єру прорахунку - замість того щоб укріпитися на західних кордонах етнічно українських земель та завершити тут створення козацьких полків, він добровільно віддав полякам західний регіон, що став надзвичайно вигідним стратегічним плацдармам Польщі [42,с.373]

Започатковані під Замостям, переговори продовжувалися взимку 1649р. в Переяславі. Тут вперше Хмельницький заявив про прагнення “відірвати від ляхів всю Русь і Україну". Польська делегація не погодилася на це. Фактично на цих переговорах було укладено лише перемир'я тільки до весни [41, с.176].

З приходом весни військові дії між поляками і українцями відновилися. Основними подіями військової компанії стали - Збаразька облога і Зборівська битва. В цих битвах королівське військо стояло на порозі катастрофи, але його врятувало те, що союзники Хмельницького - татари зрадили його і уклали угоду з королем. Український гетьман змушений був підписати мир з поляками. Згідно нього, козацька Україна одержувала автономію в складі Брацлавського, Київського й Чернігівського воєводств. Козацький реєстр становив 40 тисяч вояків. Державні посади в Україні мали надаватися лише православній шляхті. Польські пани одержати право повернутися в маєтки [да, с. 168]. Умови договору не задовільнили жодну з сторін і вони готувалися до подальшої боротьби.

Відзначимо, що Зборівський договір мав важливе значення для подальшого розвитку україно-польських відносин. До 1549р. відносини між Військом Запорозьким і Польською Короною відбувалися в рамках одного державно-політичного організму. З однієї сторони було козацтво з гетьманом на чолі з іншої - король, що був для козаків сюзереном [116, с.45]. Після Зборівського договору статус Війська Запорізького змінився. Воно стало автономною частиною Речі Посполитої і дістало ряд прав і привілеїв.

В 1649-50рр. Б. Хмельницький вів ряд безуспішних переговорів з Москвою, які мали за мету схилити московський уряд до війни. Цар Олексій Михайлович (обраний в 1645р. [8, с.140], як зазначав П Шевальє, хоч і радів послабленню Польщі, але водночас „не дуже прихильно ставився до успіхів Хмельницького, побоюючись, щоб