Церква поступово перетворилася на слугу російського самодержавства. Коли Виговський уклав Гадяцьку угоду, цар за підтримки духівництва, оголосив його зрадником православної віри і свого народу [37,с.26]. В 1658р. через рішення митрополита Балабана перейти на сторону Виговського, цар призначив тимчасовим митрополитом Лівобережжя Л.Барановича. Більш того московський уряд вдавався до тиску, щоб перевести українську церкву з під зверхності патріарха константинопольського й підпорядкувати її патріархові московському.

Деякий час українське духовенство захищало свою самостійність. Але в 1686р. новообраний митрополит Гедеон погодився підіписуватися московському патріархові. Вже в січні 1688р. йому було наказано підписуватися - „митрополит Київський і Галицький, і Малої Русі", замість -„митрополит Київський, і Галицький і всієї Русі" [34,c.59]. На Правобережжі православна церква зазнавала тиску з боку греко-католиків і поляків. Після того як. до уніатів перейшла Львівська, Перемишльська і Луцька єпархії, вони вступили в період занепаду.

Отже, в останній третині XVII ст. відбувся остаточний поділ сфер впливу в Східній Європі. Росія закріпила за собою Лівобережну Україну і зберегла протекторат над Запорізькою Січчю. Польща в результаті ряду виснажливих війн змогла зберегти лише Правобережну Україну. Річ Посполита після численних конфліктів з Московщиною і Портою перебували у значній політико-економічній кризі. Одночасно відбувалося посилення : пливу Росії. Значна роль в цьому належала Україні. Як писав З.Когут: „Перехід України до церкви надає цареві Європейської потуги - а Україні два століття копіїстів, руїну тощо." [30,с.43]. Справді в цій боротьбі потерпіла Україна, оскільки вона втратила на багато років свою незалежність і цілісність, як територіальну так і духовну.

РОЗДІЛ ІІІ. ПОЛІТИЧНІ ВЗАЄМИНИ МІЖ СЛОВ’ЯНСЬКИМИ НАРОДАМИ У ХVІІІ СТ.

§ 3.1. Російсько-польські взаємовідносини у ХVІІІ ст.

Початок ХVІІІ ст., давні суперники – Росія і Польща зустріли, перебуваючи в різних суспільно-політичних і соціально-економічних умовах. Річ Посполита, яка ще якихось 50 років назад була однією з найбільших і наймогутніших держав Старого світу, перебувала в стані глибокої кризи. Криза ця була результатом безперервних війн, що проходили на території Речі Посполитої і втратою України. Окрім того політичний лад в країні, виявився непридатним для існування в тогочасних політико-культурних реаліях.

Росія натомість ввійшла в нове століття, як країна з хорошими перспективами на подальше своє існування. Династія Романових, що прийшла на зміну Рюриковичів повністю перейняла у своєї попередниці ідею „Москва – ІІІ Рим” [26, с.5]. під час правління Олексія Михайловича Московська держава досягла значних успіхів у зовнішній політиці. Насамперед, дуже вдалим стало укладення тимчасового договору з Україною в 1654 р., який московські дипломати зуміли використати для початку ??? українських земель [26, с.7]. На думку В.Заруби, завдяки козацькому війську, що стало підпорядковуватись Москві, її мілітарна потуга зросла до 200 тисяч чоловік [40, с.163].

В таких умовах з початку ХVІІІ ст., Росія починає посилювати свою зовнішньоекономічну активність. Насамперед, Москва намагається встановити свій вплив в Речі Посполитій. Це видно з того, що першим втручанням в європейські справи нового російського царя Петра І, було введення військ в межі Польсько-Литовської держави під час обрання польського короля в 1667 р. Саме під тиском цих військ престол посів Август ІІ Сильний [54, с.275]. Проте європейські держави недооцінили сили Росії. Про це свідчить те, з якою безцеремонністю віднеслися до інтересів Москви її союзники по ??? лізі, під час переговорів в 1698-99 рр. [71, с.14].

В 1699 р. Август ІІ і Петро І уклали союзний договір, який мав насамперед антишведське спрямування [41, с.201]. В 1700 р. розпочалася Північна війна. Вже на самому її початку Росія втратила основних своїх союзників Данію і Саксонію, а в 1706 р. І Польщу. Августа ІІ було звідти вигнано і короновано Станіслава Лещинського.

Не зважаючи на складні ??? війни, Польща і надалі займала в планах Петра І значне місце. В 1709 р. Після Полтавської перемоги російський цар відіслав в Польщу російські війська на чолі з Меншиковим, які зуміли знову посадити на польський престол Августа ІІ [54, с.53]. При цьому Петро І, уклавши новий договір з польським королем, посилив свої територіально домагання. Також Петро І не ратифікував секретний пункт підписаний раніше російським послом А.Літом. В ньому говорилося, що Петро І буде сприяти тому: „… щоб королівський принц ще при житті його королівської величності (Августа ІІ. – Авт.)..., наступником корони був названий” [5, с.1284]. Це є свідченням того, що Москва нехотіла давати ніяких гарантій Августу ІІ і залишала вільними свої руки для подальшого втручання в справи своєї сусідки.

Під час Північної війни Москва використовувала любу можливість для розміщення своїх військ в Польщі. Це викликало значні протести [67, с.302]. В 1715 р. Август ІІ рішив зміцнити владу короля. Всі заходи спрямовані на досягнення цієї мети викликали опір серед магнатів і шляхти. Вони скликали Тарногрудську конфедерацію. Цю ситуацію вдало використав російський уряд. В Польщу були введенні російські війська. Під тиском цих військ 1 лютого 1717 р. відбувся сейм, що ввійшов в історію під назвою – „німий” [441, с.205]. На