Незважаючи на ці переговори і договори, відносини між Річчю Посполитою і Московською державою залишалися напруженими.

Новий спалах польсько-російських протиріч відбувалося на рубежі XVI-ХVII ст. До цього спричинилася внутрішня криза в середині Росії, що відома під назвою - „Смута" [53, с.17].Ця криза була спричинена економічними негараздами, що породили пошесті і голод [120, с.65]. Негативний вплив мало введення державної системи кріпосного права, що призвело до загострення соціальних протиріч [74, с.86].

На нашу думку, найбільш яскраво вираженою причиною і безпосереднім приводом до Смутного часу були династична криза. Цієї тези дотримувалися ще дореволюційні історики [53,с.27]. Крім того, на думку Демковича-Добрянського, причиною „Смути" була боротьба двох тенденцій розвитку Росії - обласної децентралізованої і централізованої [37, с.41].

Після смерті в 1584р. Івана IV. на престол вступив його син Федір, що не мав ні фізичних, ні розумових даних для управління країною. „Росіяни на своїй мові називають його дурнем" - так говорив про нього шведський король [90,с.54]. Фактично правителем держави став родич Федора - Борис Годунов, що був на думку Ключевського, свого роду диктатор або співправитель. Після смерті в 1598р. останнього Рюриковича, Годунов став царем [Ј,с.54].

Незважаючи на усі спроби і заходи, новому царю не вдалося стабілізувати становище в країні. В Росії після неврожаю 1601р. поширюється холера і голод . В 1603-1604рр. відбувається повстання селян на чолі з Хлопком, що було придушено [82,с.Н4]. Погіршення становища відбулося через загострення відносин з Кримом, Туреччиною, Швецією і Річчю Посполитою [50,с.З 7].Остаточно ситуацію в країні дестабілізувала поява самозванця. Самозванство, на думку Успенського, взагалі являло собою характерне явище для концепції влади в Росії. В соціальному плані це явище трактується, як одна з специфічних і міцних форм антифеодального руху тоді як в політичному воно являється боротьбою за владу [110, с.149].

Самозванець появився в Речі Посполитій в 1602р. і оголосив себе сином Івана IV - Дмитром, що не загинув, а зумів врятуватися [91,с.82]. Принагідне зазначимо, що справжній царевич народився від сьомого шлюбу царя й тому був незаконно народженим. Він був доволі жорстоким, але на думку його оточения це було добре, бо він обіцяв стати таким же „хорошим царем" як і його батько [91,с.81]. В 1591р. Дмитро за загадкових обставин загинув [47,с 219].

Самозванцем за офіційною версією уряду Годунава був монах Григорій (дрібний дворянин Юрій Богданович Отроп'єв), що мав, як зазначають свідки феноменальні дані. Він, після своєї появи, зумів заручитися підтримкою кількох впливових родів Польське-Литовської держави. Це пояснюється тим, що магнати і шляхтичі хотіли скористатися Лжедмитром для оголошення війни Росії і захоплення нових земель. Насамперед, це стосувалося аристократів України і Білорусі (Острозькі, Вишнивецькі) [74, с.89].

Проте Лжедмитрій не зумів добитися підтримки з боку сенаторів, зокрема, гетьмана Я. Замойського [109, с.197].Саме рішуча позиція сенаторів, призвела до того, що Сигізмунд III, офіційно не підтримав самозванця [91, ст.120].Польський король і частина магнатів уклали в Кракові з Лжедмитром таємний договір. Він зобов'язувався у випадку успіху піти на територіальні поступки Польщі, мав дозволити будівництво в Росії римо-католицьких храмів, допустити діяльність єзуїтів і накінець зв'язати обидві держави „вічною унією" [120,с.114].

В 1504р. армія самозванця , яку складали 2/3 українці, рушили на Москву. Його підтримали широкі народні верстви, бояри, дворяни, козаки [23,с.5], що були невдоволені царем. Слід сказати, що Годунов недооцінив противника і не вжив адекватних заходів протидії. Під Кромами царське військо перейшло на сторону ворога [47,с.243].Напередодні цього, 13 квітня 1605 р. Б. Годунов помер [89,с.179]. 20 червня 1605р. Лжедмитрій вступив в Москву і проголошений царем [91, с.233].Таким чином, польським магнатам вдалося посадити на московський престол свого ставленика, причому це було зроблено відносно малою кров'ю і затратами.

Лжедмитро розумів, що коли б він спробував виконати негайно пункти свого договору з королем, то б міг позбутися трону. Він змушений був вести подвійну гру. Як зазначає Зінченко, „становище самозванця було хитким, оскільки над ним тяжіли національні та політичні сили, що мали незбіжні релігійні й соціальні інтереси: тут протистояли апетити московської і польської знаті, а також католицької і православної церков" [42 ,с.355].

На думку Васенка Лжедмитро вів потрійну гру: за допомогою католиків воцарився в православній Москві, за допомогою протестантів і православних він хотів захопити польський престол [108, c.82].Неоднозначна політика самозванця позбавила його підтримки як з боку поляків так і росіян [78,с.198]. Внаслідок цього в 1606 р., в результаті заколоту, він позбувся влади і життя [50, с.38].

Польська правляча верхівка в 1607р. робить нову спробу захоплення влади з Росії, використавши негаразди пов'язані з Селянською війною 1606-1607 [74 ,с.94].Для цього було використано нового самозванця - Лжедмитра II. Він, заручившись підтримкою польських магнатів, в 1608р. рушив на Москву, але не зумів її захопити і отаборився в Тушино. Лжедмитро II 21 місяць безуспішно тримав в облозі столицю [47, c.270].B цьому військовому протистоянні брали участь тисячі поляків, але офіційна Річ Посполита бажала укласти договір з Московією.

2 липня 1608р. в Москві підписано російсько-польське перемир'я на 3 роки і 11 місяців. Кордони залишалися незмінними, а король мав відкликати підданих своїх з війська Лжедмитра II [42 ,с.356]. Проте останнього пункту він не зміг виконати. Розчарований цар Василь Шуйський уклав воєнний договір з шведами, що мав