Політичні взаємини між слов’янськими народами у ХVІІІ ст.
Російсько-польські взаємовідносини у ХVІІІ ст.
Початок ХVІІІ ст., давні суперники – Росія і Польща зустріли, перебуваючи в різних суспільно-політичних і соціально-економічних умовах. Річ Посполита, яка ще якихось 50 років назад була однією з найбільших і наймогутніших держав Старого світу, перебувала в стані глибокої кризи. Криза ця була результатом безперервних війн, що проходили на території Речі Посполитої і втратою України. Окрім того політичний лад в країні, виявився непридатним для існування в тогочасних політико-культурних реаліях.
Росія натомість ввійшла в нове століття, як країна з хорошими перспективами на подальше своє існування. Династія Романових, що прийшла на зміну Рюриковичів повністю перейняла у своєї попередниці ідею „Москва – ІІІ Рим” [26, с.5]. під час правління Олексія Михайловича Московська держава досягла значних успіхів у зовнішній політиці. Насамперед, дуже вдалим стало укладення тимчасового договору з Україною в 1654 р., який московські дипломати зуміли використати для початку ??? українських земель [26, с.7]. На думку В.Заруби, завдяки козацькому війську, що стало підпорядковуватись Москві, її мілітарна потуга зросла до 200 тисяч чоловік [40, с.163].
В таких умовах з початку ХVІІІ ст., Росія починає посилювати свою зовнішньоекономічну активність. Насамперед, Москва намагається встановити свій вплив в Речі Посполитій. Це видно з того, що першим втручанням в європейські справи нового російського царя Петра І, було введення військ в межі Польсько-Литовської держави під час обрання польського короля в 1667 р. Саме під тиском цих військ престол посів Август ІІ Сильний [54, с.275]. Проте європейські держави недооцінили сили Росії. Про це свідчить те, з якою безцеремонністю віднеслися до інтересів Москви її союзники по ??? лізі, під час переговорів в 1698-99 рр. [71, с.14].
В 1699 р. Август ІІ і Петро І уклали союзний договір, який мав насамперед антишведське спрямування [41, с.201]. В 1700 р. розпочалася Північна війна. Вже на самому її початку Росія втратила основних своїх союзників Данію і Саксонію, а в 1706 р. І Польщу. Августа ІІ було звідти вигнано і короновано Станіслава Лещинського.
Не зважаючи на складні ??? війни, Польща і надалі займала в планах Петра І значне місце. В 1709 р. Після Полтавської перемоги російський цар відіслав в Польщу російські війська на чолі з Меншиковим, які зуміли знову посадити на польський престол Августа ІІ [54, с.53]. При цьому Петро І, уклавши новий договір з польським королем, посилив свої територіально домагання. Також Петро І не ратифікував секретний пункт підписаний раніше російським послом А.Літом. В ньому говорилося, що Петро І буде сприяти тому: „… щоб королівський принц ще при житті його королівської величності (Августа ІІ. – Авт.)..., наступником корони був названий” [5, с.1284]. Це є свідченням того, що Москва нехотіла давати ніяких гарантій Августу ІІ і залишала вільними свої руки для подальшого втручання в справи своєї сусідки.
Під час Північної війни Москва використовувала любу можливість для розміщення своїх військ в Польщі. Це викликало значні протести [67, с.302]. В 1715 р. Август ІІ рішив зміцнити владу короля. Всі заходи спрямовані на досягнення цієї мети викликали опір серед магнатів і шляхти. Вони скликали Тарногрудську конфедерацію. Цю ситуацію вдало використав російський уряд. В Польщу були введенні російські війська. Під тиском цих військ 1 лютого 1717 р. відбувся сейм, що ввійшов в історію під назвою – „німий” [441, с.205]. На ньому було прийнято рішення про непорушність політичного укладу Речі Посполитої. Росія мала бути гарантом цього. Це дало можливість Москві й надалі втручатися в внутрішні справи Польщі [107, с.171]. На сеймі також затверджено рішення також затверджено рішення, про скорочення польської армії до 18 тисяч чоловік, а литовської – до 6 тисяч. Саксонські війська покинули Польщу [67, с.310]. Таким чином, було підірвано мілітарну спроможність Речі Посполитої.
Посилення позиції Росії в Польсько-Литовській державі викликало занепокоєння серед європейських країн. Під їх тиском Росія в 1719-20 рр. Вивводить війська з території Речі Посполитої. Проте вже 1720 р. Петро І уклав з пруським королем договір, за яким обидві сторони зобов’язувалися зберігати існуючий державний лад в Речі Посполитій, в тому числі вільну економічну елекцію і „Liberum veto”. У подібному дусі були укладені Росією договори з Туреччиною (1720 р.), Швецією (1724 р.), Австрією (1726 р.). Петро І змусив Августа ІІ відмовитися на користь Росії від претензій на ??? [41, с.206]. Це говорило про те, що Річ Посполита поволі втрачає свою незалежність.
В цей час почали лунати пропозиції про поділ Польсько-Литовської держави. Особливо активно за це виступала Прусія [107, с.170]. Проте, Петро І в останні роки свого правління рішуче відкинув всі ці плани [48, с.343]. Саме цьому царю приписують розробку основних веторів зовнішньої політики Росії, якимикористувалися всі його спадкоємці. Ця зовнішньополітична програма була викладена в напівлегендарному заповіті Петра І, існування якого більшість істориків піддають сумніву. В четвертому пункті цього заповіту говориться: „Поділяти Польщу, підтримуючи в ній неспокій і постійні усобиці … просувати своїх кандидатів на виборах … вводити туди російські війська…” [16, с.413]. В дусі цього заповіту Росія провадила свою політику у Польщі.
В 1732 р. в Берліні був підписаний союзний договір „3-ох чорних орлів” (Росії, Австрії і Пруссії), на основі „негативної політики недієздатності цієї країни [107, с.174]. В 1733 р. помер