Реферат на тему:

„Галичина у 1917-1920 рр.”

Проголошення української державності в Галичині. 19 жовтня на українських національних зборах делега-тів від Галичини і Буковини, які відбулися у великому театральному залі Народного Дому, при небувалому ентузіазмі присутніх Євген Петрушевич проголосив утворення на західноукраїнських землях Австро-Угор-щини Української держави. В зачитаній на зборах по-станові Національної Ради зазначалось: «Українська національна територія уконституйовується оцим як Українська держава. Взивається всі національні меншости на цій українській області — при цьому жидів признається за окрему національність — щоб уконституювалися і негайно вислали своїх представників до Української Національної Ради в кількості, відповідаючій їх числу населення. Українська Національна Рада виготовить конституцію для створеної цим способом держави на основах загального, рівного, тайного і без-посереднього права голосування з пропорційним заступ-ництвом і правом національно-культурної автономії та з правом заступництва при правительстві для націо-нальних меншостей». Таким чином, 19 жовнтя 1918 р. в історії народу стало днем відновлення в Галичині, після майже 600-літньої неволі, української державності. Листопадовий зрив. ЗУНР. Тим часом політична си-туація складалась загрозливо. Небезпека полягала в тому, що польський політичний провід у Галичині ви-ступив за приєднання до Польщі тих українських зе-мель, на яких «польська культура здобула собі домі-нуюче становище»2. Для реалізації цієї ідеї 28 жовтня в Кракові з числа польських послів до австрійського парламенту і галицького сейму, представників політич-них партій було утворено Ліквідаційну комісію, яка мала прибути 1 листопада до Львова, щоб іменем поль-ської держави перебрати владу в Галичині. Не виклю-чалось, що цісарський намісник у Львові генерал Гуйн передасть владу в краї полякам. Одночасно йшла ак-тивна підготовка до збройного захоплення Галичиниа. Що стосується австрійського уряду, який доживав останні дні, то найбільше, на що він спромігся — це на видання 31 жовтня постанови, за якою польсько-українська проблема «розв'язувалась» шляхом призна-чення на урядові посади в староствах, на залізницях і в судах українців. Ніякого розмежування української Галичини від польської цісарський уряд у передсмерт-ному акті не зробив.

У цей вирішальний момент, коли всім стало ясно, що будь-які надії на Відень безпідставні, український політичний провід у Львові постановив негайно взяти владу в Галичині, Буковині і Закарпатті в свої руки. Справу підготовки і здійснення національно-демократичної революції взяв на себе Центральний Військовий Комітет на чолі з сотником УСС Дмитром Вітовським, який ЗО жовтня прибув з Чернівців до Львова. Особ-лива увага зверталась на оволодіння Станіславом, Чер-нівцями, Коломиєю, Золочевом, де дислокувались окре-мі українські військові підрозділи, які згідно з планом мали швидко захопити ці міста і виїхати при потребі до Львова. Коломийський окружний військовий комітет через сотника Букшованого одержав наказ: «Негайно опанувати місто. Залишити відповідну до місцевих по-треб залогу, решту війська вислати негайно до Львова. Оскільки Станіславів потребував би допомоги, слід її уділити»1. Подібні вказівки було направлено спеціаль-ними кур'єрами в усі окружні військові комітети.

31 жовтня делегація Української Національної Ради звернулася до галицького намісника Гуйна і військо-вого коменданта Львова Пфеффера з вимогою передати владу. Однак останні, посилаючись на брак інструкцій з Відня, вимогу відхилили. Після деякого вагання На-ціональна Рада дала розпорядження Центральному Військовому Комітету взяти владу в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 2.

У самому Львові обстановка була тривожна. У роз-порядженні Військового Комітету в місті було лише 1410 вояків, і 60 старшин. Оволодіння більш ніж 200-тисячним містом з невідомим числом польських війсь-кових організацій вимагало рішучих і швидких дій. Ситуація ускладнювалась і тим, що на час повстання не було ясності, яку позицію займе гарнізон австро-угорських військ. Незважаючи на це, нарада старшин, скликана ввечері 31 жовтня, підтвердила рішення про виступ. 1 листопада о 4 годині ночі українські частини 15-го полку крайової, оборони, 50-го вартового й 41-го супровідного куренів раптово захопили і роззброїли польські загони, оволоділи найважливішими об'єктами міста, арештували Гуйна і Пфеффера і на ратуші виві-сили синьо-жовтий прапор. На ранок місто опинилося в руках повсталих. Австрійські й угорські війська ого-лосили про свій нейтралітет 3.

Національна Рада 1 листопада 1918 р. звернулася з відозвою «До населення цілої держави». «Український народе! — проголошувалось в ній. — Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Укра-їнської Держави. З нинішним днем Українська Націо-нальна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави. Заки будуть установлені органи державної власти в законнім поряд-ку, українські організації по містах, повітах і селах ма-ють обняти всі державні, краєві і громадські уряди і в імени Української Національної Ради виконувати власть. Все здібне до оружжа населення має утворити бойові відділи. Всім горожанам Української Держави без ріжниці народности і віросповідання запоручається горожанську, національну і віросповідну рівноправність. Як тільки буде забезпечене й укріплене існування Ук-раїнської Держави, Українська Національна Рада скли-че на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі Збори, які вирішать про дальшу будучність Української Держави»1.

Організовано, без жертв і проливу крові проходив перехід влади в інших містах краю. Газета «Станісла-вівський Голос» (орган повітової управи Національної Ради в Станіславі) з цього приводу писала: «В най-більшім ладі і порядку відобрала повітова Національ-на Рада власть в нашім місті. Насамперед