прийшла черга на староство. Відпоручник Ради -д-р Янович, рад-ники Мирон і Кульчицький явилися в п'ятницю 1 с. м. о 16.15 вечора до старости Завістовського й сповістили його про те, що волею українського народу переходить власть у руки УНР. Староста сказав, що передасть вла-ду без найменшого спротиву з огляду на права укра-їнського народу до його, власної землі. Опісля пере-брали урядування на почті, магістралі. В кінці прийшла черга на залізничний дворець. У місті обсаджено всі військові магазини, перебрано виживання міста у влас-ний заряд, скріплено органи безпеки. Завдяки всім тим зарядженням запанував у місті взірцевий порядок і спокій. Місце комісара оставлено для посла д-ра Л. Ба-чинського. В місті Товмачі і повіті зарядив переняття влади в українські руки енергійно і без найменшого спротиву посол д-р І. Макух. В цілій Богородчанщині власть в наших руках. В Рогатині інтернували місцеві селяни старосту, проголошуючи одночасно перехід влас-ти в руки Української Національної Ради. В Надвірній і Делятині зроблено кінець хабарницькому пануванню на українській землі. У Коломиї Національна Рада одна з перших перейняла власть. Повертаючий з Украї-ни 24 полк став Раді до помочи. В Калуші перейшла власть в наші руки. Всі робітники прийняли дуже радо нову власть і стоять при роботі. На Гусятинщині йде розброєння австрійського і мадярського війська, йде добровільний збір цінностей в Національний фонд»1.
Одразу ж після першолистопадового зриву почалося будівництво молодої держави. Законодавчу владу було передано Українській Національній Раді, яка 9 листо-пада створила Державний Секретаріат — урядовий орган виконавчої влади. Уряд був коаліційний за своїм партійним складом. До нього входило вісім націонал-демократів, два радикали і по одному представникові від соціал-демократичної та християнсько-суспільної партій. Головою Державного Секретаріату було обра-но К. Левицького 2.
13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада видала Тимчасовий основний закон, в якому проголо-сила, що новостворена держава на українських землях колишньої Австро-Угорської монархії має назву Захід-но-Українська Народна Республіка (ЗУНР). У законі Національна Рада ухвалила, що влада в ЗУНР має належати всьому її народові, який вибере своїх пред-ставників на основі загального, рівного, таємного, без-посереднього і пропорційного голосування. Для ухва-лення основних законів Рада оголошувала про скликан-ня в майбутньому Установчих Зборів. Новостворена держава займала біля 70 тис. км2 і зосереджувала 6 млн. населення 3.
Польсько-українська війна. Польські керівні кола не примирились з утворенням ЗУНР. Як за часів козаць-ких воєн, вони вирішили вогнем і мечем розгромити українську національно-демократичну революцію і на-класти на народ польське ярмо. В цьому намаганні за-воювати Галичину об'єдналися всі польські політичні партії.
Уже з перших чисел листопада на вулицях Львова розгорілись збройні сутички між українськими і поль-ськими загонами. Польські підпільні військові органі-зації здійснили повстання в Самборі, Перемишлі, Дрогобичі та інших містах. Однак були придушені на по-чатку листопада 1918 р. українським військом.
Активна підтримка повстання у Львові варшавсь-ким урядом спричинила початок війни між Польщею і ЗУНР. Ця війна була важливою не тільки для Гали-чини, її вплив з усім трагізмом позначився на розвит-кові всеукраїнського національно-визвольного руху, ос-кільки Галичина була тією частиною України, яка досягла найвищого ступеня національної свідомості. Українські провідники мали намір перетворити Гали-чину в твердиню боротьби за державність 1. Однак цьому перешкодила польська агресія, яка в критичлий час відтягнула галицькі сили на оборону краю.
Залишившись сам на сам з переважаючими силами польської держави, Національна Рада змушена була направити Осипа Назарука до гетьмана Скоропадського з проханням про допомогу. Гетьман погодився відпус-тити Січових Стрільців, які мали «самовільно» перейти в Галичину. Однак цьому спротивилась президія Укра-їнського Національного Союзу, яка хотіла використати Січових Стрільців для збройного повстання проти гетьмана. Допомоги Національна Рада так і не одер-жала.
Бої у Львові проходили з перемінними успіхами, доки поляки не досягли чисельної переваги. Щоб уник-нути оточення, командуючий українськими підрозділами полковник Гнат Стефанів наказав у ніч на 22 листо-пада залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Терно-поля. Поза Львовом уперті бої з польським військом розгорілися на західних кордонах ЗУНР. 4 листопада вкраїнські війська відбили Перемишль, але під тиском переважаючих сил 11 листопада були змушені його знову здати. Це дозволило польській армії тримати безпосередній зв'язок із Краковом і підвозити підкріп-лення до Львова 2.
Створення Української Галицької Армії. З виходом зі Львова Начальна Команда приступила до організації Української Галицької Армії (УГА), зародком якої ста-ли підрозділи УСС і відділи австро-угорської армії, сформовані з українців. Регулярний характер УГА під-тверджувався законом Національної Ради, прийнятим 13 листопада, про загальний обов'язок військової служби громадян ЗУНР, на основі якого було проведено військово-територіальний поділ ЗУНР, підготовлено ор-ганізаційну схему Української Галицької Армії та мобі-лізацію чоловіків-українців від 18 до 35 років. В УГА було мобілізовано 126 тис. старшин і вояків, тобто п'ять відсотків населення. Чисельність армії на фронті ста-новила біля 60 тис. чоловік. Галицькій армії бракувало командних кадрів, зброї, припасів. Усіма військовими питаннями в країні відав Державний Секретаріат Вій-ськових Справ, який очолював полковник Дмитро Вітовський (до 13.2.1918 p.), потім генерал Віктор Курманович (до 9.06.1919 p.).
Окупація Буковини і Закарпаття. У той час, як Га-личина напружувала всі сили в боротьбі проти агресії, докладала зусиль до будівництва держави, важливі події відбулися на Буковині і Закарпатті. 25 жовтня в Чернівцях було створено Буковинську делегацію На-ціональної Ради, яка 3 листопада проголосила свою владу на українській частині Буковини. Населення цього краю виявило велике соборницьке розуміння і прагнення об'єднатися в єдиній Українській державі.
