Проте 27 жовтня Румунська Національна Рада заявила про неподільність Буковини і приєднання її до Румунії, а через тиждень румунська дивізія генерала Задіка пе-рейшла буковинський кордон і зайняла 11 листопада Чернівці, а згодом і всю Буковину.
Перебуваючи в стані війни з Польщею, ЗУНР не мала змоги творити новий фронт проти Румунії, а тому Державний Секретаріат обмежився протестом, сподіва-ючись на справедливе вирішення буковинської проблеми на мирній конференції в Парижі. Однак Сен-Жерменська угода передала Буковину Румунії за ціну зброй-ного виступу останньої проти Австро-Угорщини під час світової війни.
Так само була вирішена і доля Закарпаття, яке всу-переч Всенародним Зборам Угорських Українців (21.1.1919 р. вони висловились за приєднання до Укра-їнської держави) було передане на Паризькій конфе-ренції Чехо-Словаччині. Таким чином, з усіх західно-українських земель утримати українську владу на дов-гий час зуміла лише Галичина. Під контролем уряду ЗУНР залишилось близько 45 тис. км2 території з 4 млн. населення.
Злука ЗУНР і УНР. В силу обставин все настій-ливішою ставала проблема об'єднання Наддніпрянщини і ЗУНР. З поваленням гетьманату (14.12.1918 р.) і від-новленням Української Народної Республіки під вла-дою Директорії виникли сприятливі умови для злуки українських земель. Ще 10 листопада Національна Ра-да на пропозицію Романа Перфецького прийняла ухва-лу, яка зобов'язувала Державний Секретаріат «поро-бити потрібні заходи для з'єдинення всіх українських земель в одну державу». Відповідно до цієї ухвали 1 грудня 1918 р. у Фастові представники ЗУНР і Ди-ректорії підписали передвступний договір про злуку обох держав «в одну велику державу». Відповідно до цього договору ЗУНР застерігала за собою право на терито-ріальну автономію в складі УНР 2.
З січня 1919 р. справа злуки обох держав стала предметом нарад першої сесії розширеної Української Національної Ради, яка в кінці грудня через воєнний стан переїхала до Станіслава. Після доповіді голови уряду Сидора Голубовича і виступів багатьох присут-ніх Семен Вітик зачитав «Ухвалу . Української Націо-нальної Ради з дня 3 січня 1919 р. про злуку ЗУНР з УНР», яка була з великим піднесенням одноголосно прийнята. «Українська Національна Рада, — зазнача-лося в ній, — виконуючи право самоозначення україн-ського народу, проголошує торжественно з'єдинення з нинішнім днем ЗУНР з УНР в одну, одноцільну, суве-ренну Народну Республіку. До часу, коли зберуться Установчі Збори з'єдиненої республіки, владу на тери-торії бувшої ЗУНР виконує Українська Національна Рада»3.
Після прийняття ухвали Президент ЗУНР Є. Петрушевич виголосив промову: «Ухвалений закон зали-шиться в нашій історії одною з найкращих дат. По лі-нії з’єднання не було між нами двох думок. Сьогод-нішній крок піднесе нашого духа й скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!». З приводу цієї історичної ухвали Національну Раду привітали представники УНР — Р. Трохименко і Закарпаття — С. Клочурак. Останній наголосив на тому, «щоби галицькі українці подали помічну руку, щоби допомогли їм злучитися з Галичиною, а через неї і з Великою Ук-раїною в єдину Соборну Україну від Тиси до Кубані»1. На честь злуки двох українських держав станіславська залога провела військовий парад.
Для юридичного оформлення злуки ЗУНР і УНР Національна Рада направила до Києва представницьку делегацію на чолі з Левом Бачинським у складі 65 представників від Галичини, Буковини і Закарпаття. До її складу входили Д. Вітовський, С. Вітик, В. Сте-фаник, Л. Цегельський, П. Шекерик, І. Сандуляк, Я- Олесневич та ін.
22 січня 1919 р. на Софіївській площі в присутності десятків тисяч людей відбулось урочисте проголошен-ня злуки. Церемонію розпочав Л. Бачинський промо-вою: «Світла Директоріє! Власною нашою волею хоче-мо і бажаємо обновити національно-державну єдність нашого народу, що існувала за Володимира Великого та Ярослава Мудрого, а до якої стреміли наші геть-мани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко та Іван Мазепа. Від сьогодні Західна Україна Злучиться з Ве-ликою Україною в одно нероздільне тіло»2.
Прийнявши з рук Бачинського грамоту Національної Ради про ухвалу 3 січня 1919 p., Володимир Винничен-ко привітав західноукраїньску делегацію, після чого член Директорії Федір Швець зачитав Універсал Ди-ректорії: «В імені УНР проголошує Директорія цілому українському народові велику подію в історії нашої української землі. Дня 3 січня 1919 р. в місті Станіс-лавові Українська Національна Рада ... святочно про-голосила з'єдинення ЗУНР з УНР в одну суверенну Народну Республіку. Віднині во єдино зливаються сто-літтями відірвані одна від одної частини єдиної Украї-ни, ЗУНР і Наддніпрянська Велика Україна. Здійсни-лися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України»3.
На основі акту злуки делегація Української Націо-нальної Ради в складі 65 чоловік взяла участь у роботі революційного парламенту України — Трудового Кон-гресу, скликаного на 23 січня в Києві. Трудовий Кон-грес опинився у важкій ситуації. Більшовицька армія підходила до Києва. На самому Конгресі розгорілась міжпартійна боротьба з питання політичної орієнтації. Партія українських есерів, яка мала на Конгресі най-більше делегатів, поділилася на три групи: ліву («боротьбісти»), яка виступала за радянську владу, праву, що відстоювала демократичний соціалізм, і центр (під проводом М. Грушевського), який наполягав на пере-дачі влади «трудовим Радам селянських і робітничих депутатів». Головою Конгресу було обрано галичанина Семена Вітика, а його заступником — колишнього пос-ла до австрійського парламенту селянина Тимотея Старуха. Конгресу вдалось упорядкувати найнеобхідніші справи. Він визнав Директорію верховною владою на Україні, а також затвердив злуку ЗУНР з наддніпрян-ською Україною. Від проголошення злуки західноукра-їнські землі дістали назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗО УНР).
Проте до повної уніфікації та об'єднання обох
