Слід зазначити, що організовувати і здійснювати владу Національній Раді доводилось в надзвичайно важких умовах. Впродовж чотирьох років Галичину плюндрували воєнні фронти. Край був зруйнований і винищений. Цілі села стерто з лиця землі. Мільйонні армії реквізували і грабували майно беззахисного й без того убогого населення. Українці зазнали найбіль-ше людських втрат серед народів Австро-Угорщини. Всі чоловіки від 18 до 50 років були забрані на фронт, а українські полки австрійське командування кидало у найнебезпечніші місця. Після закінчення війни через Галичину рушили на захід сотні тисяч солдатів окупа-ційної австро-угорської армії, які поверталися з Украї-ни, а на схід йшли полонені російської армії. За свід-ченням газети «Станіславівський Голос», в листопаді 1918 p. через Станіслав щоденно переїжджало 50—60 тис. солдатів і офіцерів'. Не вистачало харчів, одягу, взуття, загрожували голод і пошесті. Перш за все не-обхідно було думати про хоча б мінімальне забезпечен-ня фронту. Потребували помочі десятки тисяч поране-них, калік і безпритульних дітей-сиріт. Уряд УНР на-діслав галичанам понад 1 тис. вагонів продовольства, але його катастрофічно не вистачало. В гірських райо-нах панували голод і тиф.

Суспільно-політичне життя. Погіршення бідувань народу, пропаганда діячів соціалістичних партій Над-дніпрянщини, які перебували тоді в силу політичних обставин в Галичині, стали каталізатором протиборства різних суспільно-політичних сил в українському таборі. Ще в грудні 1918 р. представники лівого крила соціал-демократичної партії (О. Устиянович, І. Безпалко, В. Гадзінський та ін.) виступили організаторами Се-лянсько-робітничого союзу (СРС) — легальної опози-ційної до уряду організації. Націонал-соціалістичну платформу СРС поєднував з ліворадикальними вимо-гами націоналізації промислових підприємств, конфіс-кації великої земельної власності без викупу, встанов-лення восьмигодинного робочого дня. Прийнята 16 лю-того 1919 р. на конференції повітових представників програма СРС проголошувала своєю метою «перетво-рити капітало-бюрократичний лад на лад соціалістич-ний і тим знищити станові привілеї, політичний, націо-нальний і релігійний гніт та економічну експлуатацію». Є підстави вважати, що саме ця конференція була поштовхом до організації Комуністичної партії Східної Галичини.

Навколо СРС гуртувались ліві соціалістичні еле-менти, включаючи комуністів. Газета СРС «Республі-канець» пропагувала соціальні гасла, виступала проти політики Національної Ради і Державного Секретаріа-ту. «Агітація ведена була головно між військом, — зга-дував пізніше віце-президент ЗО УНР Лев Бачинсь-кий, — і вносила замішання в армії».

Складність становища посилювала протиріччя в са-мому уряді ЗО УНР. У зв'язку з цим Державний Сек-ретар Внутрішніх Справ ЗО УНР І. Макух у спогадах зазначав: «Треба було у відповідний пропагандивний спосіб поборювати розкладові «ліві» гасла соціал-революційного характеру. Я звернув на це увагу Держав-ного Секретаріату Військових Справ, але він якось не радо брався за поборювання цих розкладових ідей, бо він сидів тоді на двох стільцях — хотів бути добрим із старим Державним Секретаріатом і з тими лівими, які готувалися захопити владу і створити новий уряд»1. Д. Вітовський був змушений піти у відставку з посади Державного Секретаря Військових'Сирав.

Відсутність чітких ідейних засад СРС робила непо-слідовними його політичні дії. Ультрареволюційні за-клики керівництво Союзу поєднувало з- компромісною позицією в національному питанні. Зокрема, на з'їзді Селянсько-робітничого союзу в Станіславі 30 – 31 бе-резня 1919 p., на який прибуло біля 1200 делегатів від 33 повітів Галичини, було прийнято помірковану резо-люцію: «З уваги на тяжкі міжнародні відносини нашого народу з'їзд рішає парламентським способом дійти до впливу, як на законодатність, так і на владу нашого краю. Тому З'їзд вибирає з свого тіла 61 представника до Національної Ради, як заступників малоземельних і безземельних селян і робітників 2.

Однак 4 квітня 1919 р. сесія Національної Ради від-хилила, вимогу з'їзду СРС про введення до складу пар-ламенту 61 представника Селянсько-робітничого союзу, мотивуючи тим, що вони не обрані загальним голосу-ванням3. Разом з тим Національна Рада пішла на задоволення ряду вимог СРС, проголосивши закон про земельну реформу, восьмигодинний день праці і вибори до сейму.

Поява СРС засвідчила зростання ролі соціального фактора. Феномен СРС був реакцією народних мас, пробуджених до свідомого політичного життя націо-нально-демократичною революцією, на пасивність соці-альної політики галицьких політичних партій. Розпла-тою за це була їх глибока організаційна та ідейна кри-за. В радикальній партії дійшло до організаційного розколу. К. Трильовський, Г. Дувірак, П. Шекерик та ін., звинувативши керівництво партії (М. Лагодинсько-го, Л. Бачинського та І. Макуха) в бездіяльності, кон-серватизмі і втраті політичного обличчя, 14 лютого 1919 р. утворили в Національній Раді «Селянсько-ра-дикальний клуб». Група Трильовського виступила з ідеєю докорінної реорганізації партії, яка спиралась би на «освідомлених клясово й національно українських селян та інтелігенцію».

На конференції УРП, проведеній 16 лютого 1919 р. в Коломиї, було обрано управу партії на чолі з К. Три-льовським. Однак спроба Трильовського перехопити керівництво в УРП зазнала невдачі. Скликаний 22—23 березня 1919 р. у