Загальне полівіння суспільно-політичних настроїв народних мас позначилось і на діяльності Української національно-демократичної партії. -На проведеному 28— 29 березня 1919 р. партійному з'їзді у Станіславі УНДП ка пропозицію Є. Петрушевича змінила назву на Ук-раїнську народно-трудову партію (УНТП). Ухвалена на з'їзді нова програма партії передбачала «вивласнен-ня земель великої посілости, усуспільнення здатних до праці галузей промислу, торгівлі, кредиту» з державним забезпеченням «мінімуму екзистенції» для кожного гро-мадянина 4. Прийняття нової програми, за словами К. Левицького, було зумовлене прагненням об'єднати «споріднені з трудовою партії Наддніпрянщини в одну», центристського характеру, партію, навколо якої згурту-вались би всі політичні сили Галичини і Великої Ук-раїни, котрі виступають за соборну незалежну Україну.

Українська соціал-демократична партія за час існу-вання ЗУНР не проводила партійного з'їзду. Лише на-передодні конгресу Селянсько-робітничого союзу УСДП провела свою партійну конференцію. Діячі УСДП в особі й. Безпалка, О. Устияновича підтримували СРС, відігравали в його керівництві важливу роль. Особли-вої активності в соціально-економічній ділянці УСДП не проявляла.

Всі українські політичні організації становили пар-тійно-політичну систему, яка підтримувала українську державність на засадах демократії. На відміну від ін-ших країн Східної Європи ЗУНР не знала громадянської війни, «повітових республік», не було жодного антиєв-рейського виступу. Незважаючи на війну з Польщею, українська влада, місцеве населення шанували людські й громадянські права польської меншості'. У цей склад-ний і трагічний час галицькі українці дали приклад політичної зрілості, національної єдності і розуміння державних інтересів.

Становище на фронті. Окупація Галичини. Тим ча-сом значні зміни відбувалися на фронті. Галицька Ар-мія, ведучи безперервні завзяті бої, виявила велику відвагу і стійкість. Успіхові українського війська в ході наступу під Вовчухами в лютому 1919 р. перешкодила місія Антанти, очолювана французьким генералом Бертелемі, яка в дуже скрутній для Польщі ситуації ого-лосила перемир'я2. Чисельна перевага польського вій-ська ще більше зросла, коли в квітні 1919 р. з Франції до Польщі було перекинуто 80-тисячну армію генерала Ю. Галлера. Всупереч зобов'язанням польського уряду, що" армія буде використана тільки проти більшовиків, її було кинуто на протиукраїнський фронт.

Великий польський наступ проти Галицької Армії почався 14 травня. Кількакратна перевага польської армії створила безвихідну ситуацію на Прикарпатті. Частини Гірської бригади, втративши зв'язок з голов-ними силами, змушені були перейти на Карпатську Україну, де були інтерновані. Становище ЗО УНР стало катастрофічним, коли 24 травня румунське військо вда-рило по тилах УГА і зайняло все Покуття.

В Галицькій Армії наростали втома і незадоволен-ня проводом. У зв'язку з критичним станом ЗО УНР Національна Рада і Державний Секретаріат 9 червня 1919 р. надали Є. Петрушевичу повноваження дикта-тора, тобто «право виконувати всю військову й цивіль-ну владу». Для виконання державної влади він утворив Раду Уповноважених у складі С. Голубовича, С. Вит-вицького, В. Курмановича, І. Мирона. Командуючим УГА було призначено генерала О. Трекова. Одночасно Галицька Армія зробила відчайдушну спробу перейти в наступ. В ході тритижневої так званої Чортківської офензиви невелика чисельно Галицька Армія примусила відступити польські війська по всій лінії фронту. Про-те успіх УГА був тимчасовий. 28 червня польська армія під проводом Й. Пілсудського відновила наступ. Через повний брак воєнного,спорядження УГА була змушена відступити. 16—17 липня 1919 р. уряд ЗО УНР і 50-ти-сячна Галицька Армія перейшли Збруч, щоб об'єдна-тися з військами УНР. Польща загарбала всю Гали-чину.

Героїчна спроба українського народу здобути сво-боду і побудувати Українську державу через відсут-ність політичної єдності, досвідчених провідників і пе-реважаючу силу зовнішнього фактора зазнала невдачі'. Проте боротьба не була марною. Вона потрясла гли-бинні основи народного життя, спричинилась до коло-сального піднесення національної свідомості і вивела на історичну арену нові покоління незламних борців за волю України.

МІЖВОЄННА ДОБА

ПРОТИ ПОЛЬСЬКОГО ЯРМА

Політика польського окупаційного режиму. З виму-шеним відступом Галицької Армії за Збруч і збройним поваленням влади ЗО УНР західні землі України (Га-личина, Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя) опи-нилися під польською окупацією. Проте політично-пра-вове становище Галичини залишилось невизначеним, оскільки Антанта постановою від 25 червня 1919 р. дозволила Польщі лише тимчасово окупувати цю тери-торію, визнаючи за останньою окремий статус. Ця об-ставина відкривала перед галицькими українцями пер-спективу боротьби за реалізацію права на самовизна-чення.

Польські правлячі кола, ігноруючи міжнародні до-мовленості, відмовляли українському населенню в праві на вільний національний розвиток і проголошу-вали необхідність утворення однонаціональної польської держави шляхом примусового ополячення поневоленого народу. В зв'язку з цим окупаційний режим спрямував свої зусилля на знищення українського національно-виз-вольного руху і перетворення захоплених земель в ін-тегральну частину польської держави. - На Західній Україні було введено надзвичайний стан, запроваджено нечуваний військовий і поліційний терор. Уже в листопаді 1918 р. проведено масові ареш-ти і вивезення зі Львова, як заложників, відомих укра-їнських діячів Ю. Романчука, К. Студинського, В. Охрі-мовича, В. Старосольського, І. Кивелюка, В. Бачинсь-кого та ін. Тисячі звинувачених у непослуху й опорі владі, запідозрених у саботажі, полонених Української Галицької Армії було кинуто у концентраційні табори. Згідно зі звітом Міжнародного Червоного Хреста восе-ни 1919 р. число українців, заарештованих і засланих до таборів, перевищило 100 тис, з них було понад ти-сячу греко-католицьких священиків. Від голоду, тифу і тортур у концтаборах Домб'я, Вадовиців, Пикуличів, у казематах Модліна, Бреста, Варшави загинули