Реферат на тему:

“Скарби скіфських курганів”

Скіфи – це вольовий, сильний, мудрий народ. Вони прийшли до Північного Причорномор'я з глибин Середньої Азії в VII столітті до н.е. й жили тут до III століття н.е. Тисячу років історія цієї землі була пов'язана з їх ім'ям. З часом скіфи розсіялися серед інших народів, змішалися з сарматами, готами, слов'янами. Але цікаво, що навіть літописець Київської Русі називає територію, де жили слов'яни, Великою Скіфією, настільки довгою була пам'ять про них.

Між 455 і 445 роками до н.е. Скіфию відвідав давньогрецький історик Геродот і присвятив їй велику частину четвертої книги своєї чудової «Історії». Але Геродот писав її в V столітті до н.е., а найвищого розквіту Скіфия досягла в IV столітті до н.е. У нас майже не залишилося від цього часу письмових джерел, але зате збереглася безліч могил. Поховання і простих скіфів (над ними теж насипали невеликі кургани), і скіфської знаті, царів. Це кургани, які досягали іноді 20 й більш метрів у висоту. Правда, настільки великих курганів всього п'ять. Очевидно, вони належали верховним скіфським царям. Чотири з них нині розкопані й один стоїть ще недоторканий.

Найбільш знамениті з них - кургани Чортомлик й Солоха в Наддніпрянщині, Куль-Оба біля Керчі. Розкопано більш двадцяти курганів менших розмірів з похованнями, очевидно, членів царської родини або скіфської знаті.

Кургани втілювали в собі образ Всесвіту, їх напівсферична форма розумілася як небесна сфера, а кам'яне кільце по підошві (кромлех) слугувало кордоном між світом живих та померлих. Кургани були уособленням належності землі предкам, вони неодноразово використовувалися для поховань і містили в собі культові споруди - вівтарі, жертовники, майданчики для відбування тризни. Разом з тим кургани позначали кордони розселення окремих племен, вони простягалися вздовж давніх шляхів, що дає можливість вивчати по них стародавню топографію.

На території сучасного Дніпропетровська до XIX ст. існувала велика кількість курганів. Лише у нагорній частині на місці сучасної Національної гірничої академії, Соборної площі, на розі вул. Барикадної та проспекту К.Маркса досліджено більше 10 курганів. Ланцюжки курганних насипів тяглися вздовж дніпровських берегів поблизу Мандриківки, Рибальського, Ігрені, сучасного ж/м "Тополя", Південного машинобудівного заводу, аеропорту. Під час розкопок двох величезних курганів під назвою "Близнюки" відкрито близько 30 різночасових поховань. Померлих супроводжували луки та крем'яні стріли до них, різноманітний посуд та прикраси. У багатьох похованнях дорослих поміщено дитячі, в чому вбачають свідчення існування патріархальної (батьківської) родини, в якій життя й смерть дитини залежали від волі батька. У кургані "Сторожова могила" на території Дніпропетровського аеропорту українським дослідником О.І.Тереножкіним знайдено перший у Східній Європі чотириколісний візок, що супроводжував поховання літнього чоловіка. Поява колісного транспорту пов'язується з племенами ямної культури Степу, носії якої за мовною ознакою належали до давньоіндоєвропейської спільноти.

Загальні розрізи кургану "Товста Могила":
1 - поверхня кургану; 2 - стародавній чернозем; 3 - кромлех; 4 - глиняні викиди з гробниць; 5 - материк; 6 - реконструкція первісного насипу.

Найвідомішою знахідкою зі скіфських курганів є знахідка скіфської пекторалі вагою 1150 грам та 2300 років давності. Її було знайдено в 1971 році в Товстій Могилі (див. мал.)

Пектораль зі скіфського кургану Товста Могила

Час немов би не торкнулося твору мистецтва, створеного на початку IV століття до нашої ери: пектораль (її вага 1150 грамів) виготовлена практично з чистого золота - матеріалу, не підвладного часу.

Поняття «пектораль» узвичаїли французи під час розкопок єгипетських пірамід. Так назвали велику золоту нагрудну прикрасу, широко розповсюджену на Давньому Сході. У скіфів вона зустрічалася досить рідко. Але якщо попередні знахідки такого роду являли собою прості золоті пластини, то пектораль з Товстої Могили - це складний високомистецький твір, у якому біля 50 персонажів - фігурок людей, тварин, птахів, комах, - виконаних у техніці високого рельєфу, майже повної скульптури.

Основу - каркас добутку - складають чотири кручених пустотілих джгути, які поділяють поле пекторалі на три месяцеподібних яруси. На нижньому з них представлені сцени боротьби тварин: напад грифонів на коня; лева і леопарда - на дикого кабана й оленя; гонитва собаки за зайцем. Навіть стрибунці показані так, немовби сидять проти один одного у загрозливій позі.

Середній ярус перекритий золотою пластиною, на тлі якої поміщені рослинні пагони, розкидані фігурки птахів.

І нарешті, на верхньому ярусі - домашніх тварини скіфів - кінь, корова, вівця, коза. Серед них і чотири людські фігурки. У центрі двоє скіфів шиють сорочку з овечої шкіри, в руках у них голки. Над ними висить футляр з луком та стрілами - горит. Ось юний скіф доїть вівцю, а ось він сидить з амфорою, у яку, мабуть, злив молоко, і збирається закупорити її.

Всі деталі виконані з надзвичайною художньою силою. Майстер на диво вміло використовував матеріал: від найлегшого дотику до пекторалі золотом біжать тіні, і здається, що у жилах тварин пульсує кров. Немов живі, з'являються вони перед нами в таких природних, красивих, граційних рухах і позах. Кожна фігурка була відлита окремо, потім дороблена вручну чеканом, потім їх прикрутили золотим дротом до каркасу (шматочки його так і залишилися на пекторалі) й зпаяли. Склалася цільна, вдало побудована композиція. Паяли, мабуть, ртутним розчином золота, припоєм дуже гарним: незважаючи