Друга половина XIX століття виявилась дуже щедрою на пошуки розгадок. 1860 року відомий письменник Ю.—І. Крашевський використав образ Бубнища в описі поганської святині на острові Ледниці в історичній повісті "Прадавня")легенда". Бубнище досліджував тоді археолог А. Кіркор. Ці люди дотримувались найбільш архаїчного походження печер і готові були віднести їх до часів діяння кельтських друїдів чи- білохорватських язичників у. глибокі доісторичні «часи. Своє бачення у 80-х роках висловили антрополог І. Коперницький і археолог Г. Оссовський. Дехто з них (Вагилевич, Головацький, Бельовський, Кіркор) погоджувався на три періоди в історії печер Бубнища: язичницькі святині, оборона від татар і пристанище опришків.

Особливу увагу варто приділити думкам І. Франка, який, починаючи з першої половини 70-х років до середини 80-х, перебував тут досить часто. Він висунув версію про печерний монастир за князівських часів, залишив навіть декілька віршів. В одному з них читаємо: в

Печери і сходи, і студня, сліди

Рук людських, святі, може, місця...

Аналогічну думку під час досліджень у 1903 році висунув краківський археолог В. Деметрикевич, вважа-ючи Бубнище скельним монастирем, схожим на монас-тирі в середній течії Дніпра і в Криму, а окопи на схилах Соколової гори за історичні сховища. Рівночас-но він не відкидав і господарського призначення приміщень.

М. Грушевський, оглянувши Камінь у 1900 році, написав широку замітку, в якій заперечив версію про доісторичний характер пам'ятки і відніс її до пізнішого часу . Поблизу замчища побачив "мочар і сліди гаті ставка" (Історія України-Руси. Т.2. —К.: Наукова думка, 1992, с. 589-590). Проте він не відкидав різних стадій використання Скель.

Вид на вершину Малого "Одинця за валом. Видно сліди. пазів та задовбів. Рисунок з фото 1908 року.

Бубнище добре знали і відвідували відомі історики В.Антонович, І.Шараневич, С.Томашівський, М.Кор-дуба, Т. Коструба, І. Крип'якевич та інші, але, на жаль, не маємо їхніх праць. Більше уваги цій пам'ятці та археології краю приділили науковці й археологи 20-30-х років Б. Януш, Т; Сулімірський, М. Смішко, Я.Пастернак, Ю. Пеленський, 50-60-х — К. Бернякевич, В. І'ончаров, О. Ратич, П. Рапопорт, В. Баран, наші сучасники М. Рожко, Б. Томенчук, М. Бандрівський, але ні один з них не порадував нас фундаментальною працею про Скелі Довбуша в Бубнищі.

Чимало уявлень про Бубнище маємо з переказів і легенд. В одному з цих розповідається про те, що під час відомої татаро.-монгольської навали під проводом хана Батия Бубнище використовувалось ворогами як тимчасове сховище для майна, награбованого в околи-цях, яке згодом переправляли в Золоту Орду. Тут, ніби-то, стояла татарська залога і силою примушувала не-вільників кувати печери і "криницю" для ув'язнення непокірних.

В іншому місці натрапляємо на переказ, в якому твердиться, що біля самих скель найстарший із слав'яноруськйх богів, всевладний Перун дозволяв по-ганським жерцям приносити собі в жертву п'ять топок солі і сорок овець.

Дехто з жителів села Бубнища згадує про можно-владного шляхтича з Войнилова, який, не маючи серця, так гнобив людей, що по своїй забаганці примушував їх довбати оці скелі.

А може є хоч крихітка правди в легенді про двох вождів, які були собі братами, але не змогли закінчити фортеці, бо один із них загинув передчасною смертю...

І так без кінця: легенда за легендою, особливо Довбушевої тематики. Людська фантазія і загадкова дійсність -завжди поруч.

З'ясувавши історико-архітектурний аспект пам'ят-ки, можна приступити до певних висновків. Опора на більш помірковані тенденції відносно деяких своїх по-передників та народних переказів дає можливість ряду науковців (В. Баран, В. Савич, І.Гуньовський, К. Герен-чук та деякі інші) ввійти в опозицію до найбільших прихильників архаїки і стверджувати, що Бубнище не дасть матеріалів доісторичних часів. І справді: ця група версій і нині залишається проблемою, потребує хоч якихось доказів.

Відповідь на питання про скельний монастир. у Бубнищі видається поспішною, бо досі не знайдено і, очевидно, вже не знайдеться ні однієї ппикмети або сліду на самих скелях, як це є в сусідньому Розгірчі або навіті в Уричі, де невеличка капличка чи келія була складовою частиною замкового комплексу. Тут церковця могла стояти окреме, можливо, на посаді і не обов'язково для монахів.

Дещо про "богатирську заставу". Львівський етнограф М. Гуць, оглянувши Бубнище у 1962 році, спробував конкретизувати, що печери і укріплення були виготовлені за Данила Галицького, бо на одній із прямовисних скель є штучно доопрацьований силует лева, начебто на честь свого спадкоємця, сина Льва. Звичайно, що цього мало. Як і посилання на текст "Слова о полку" про залізні полки Ярослава, що підпирали гори Угорські. Така ж версія А. Петруше-вича й В. Гончарова має окрім цього додаткові, але теж недостатні мотивації, хоча в принциі і заперечити їх не можна, бо це таки був справжній середньовічний скельний замок, гірська оборонна фортеця і сторожова сигнальна застава або станиця на торговому шляху до перевалів. Щодо цього шляху, то маємо навіть деякі підтвердження: знахідки стародавніх монет і залишки мікротопоніміки — Лавру і Башту побіля села Брязи (нині Козаківка), лаврського типу печери в Сукелі, розповіді про Велетів. Далі він пролягав через давльовідомі „Сколе, Синєвідське і Тустань аж до