Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає
РЕФЕРАТ
на тему:
“Голод 1932-1933 р.р.”
Зміст (план)
Епіграф. П.Тичина “Загупало в двері прикладом”
Вступ. Причини голодомору …………………………………………………………1
Курс на індустіалізацію за рахунок села…………………………………………...1-2
“Хлібна проблема”……………………………………………………………………2
Початок I-ої п’ятирічки. Рік великого перелому………………………………….2-3
Наслідки колективізації. Початок голодомору..…………………………………..3-4
Хлібозаготівельні кампанії. “Чорна дошка”……………………………………….4-5
Експорт хліба за кордон……………………………………………………………….5
Відгуки в пресі про становище в Україні
іноземна преса……………………………………………………………………5-6
преса української діаспори………………………………………………………..6
10.Кульмінація голоду. Свідчення очевидців………………………………………...6-7
11.Наслідки та численні втрати України після голоду………………………………... 7
12.Висновок. Цинізм Сталіна…………………………………………………………..7-8
13.Додатки…………………………………………………………………………………8
14.Список використаної літератури
“Загупало в двері прикладом…”
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
Ану одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті. –
Застукало серце, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.
Та чим же я буду вітати – іще ж не вварився синочок…
Біжить одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить – сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату: один з них писати сідає,
Два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
-Ну, як живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? –
Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
І синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається страшно.
-Ну, як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
-Отак і живу я… - та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий. –Та так і живу, - проспівала.-
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? – Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люди їй-богу: - отак тільки тут полоснула –
затріпалось зразу і стихло. Повірите, люди, - їй-богу…
Отак і живу, - проспівала. – Отак удова молодая, -
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка,
голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно;
заплакала б тяжко – не може, лиш б’ється об піл головою:
Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! –
Солати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише – та сльози писать заважають.
Павло Тичина, із збірки ”Вітер з України”
Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. Його причини досі остаточно не з’ясовані. Одні вважають, що голод був спланований Сталіним та його спільниками заздалегідь, щоб винищити українське селянство, в якому вбачали оплот націоналізму та приватновласницької психології. Інші доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли доля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне – голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.
Протягом багатьох десятиліть у наших шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Саме так оголошувалося в той час і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю південну Україну, звідки масово вивозився хліб на північ і на експорт, Москва мовчала.
Цю трагедію для України можна було вже передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари.
За підрахунками радянських економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства з метою викачувати гроші на розвиток індустрії, головним чином у Росії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі. Іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд збіжжя, то тепер мусів віддавати за те ж 4-5 пудів хліба.
Швейцарська "Journal de Geneve" (23.02.1929p.)ось таким чином коментувала подорожні нотатки американського фермера Тома Кампбела, який знайомився з проблемами хліборобства в СРСР. "Поки українець бачить, що він працює "pour Ie гоі de Prusse", хазяїна з Кремля, поки лишки, що він продукує, конфіскуються або купуються по такій ціні, що не оправдовує зайве зусилля, поки навіть успіхові, що він мас, заздрять, поки придбання худоби для роботи автоматично його ставить в класу т.зв. "куркулів", — звичайно, він не йтиме до розвитку продукції, ніщо його до цього не підштовхує, навпаки, це все підрізує йому всі можливості".
Комуністична влада не збиралася робити українського селянина вільним. Вона навіть у неврожайний 1928 рік змусила його продати перед жнивами торішні запаси за державними цінами, що прирікало наших хліборобів на голод. Але факт його Уряд УСРР визнав лише в листопаді, повідомляючи, що в Україні є 76 неврожайних районів з 732.000 селянських господарств (Пролетарська правда, 1928, 13 лист.). Про становище українських селян після неврожаю 1928 року засвідчує і лист із Ставропілля, опублікований у "Тризубі" (1929, 16-17 квітня), "Херсонських людей наїхало сюди до нас гибель, тут їмують багато коней, а то й так з семействами наїхали та зімуються тут. Котрий явиця сюди, то просто непохожий на чоловіка, а на якесь опудало. Росказують про своє життя, що така біда, що хоч живими закопуйся в землю; в
