Колонізація Українського степу

План

Вступ

Колонізація Українського степу 2

Утворення козацького стану 3

Козацький устрій 5

Побут і звичаї 7

Козацька демократія 10

Віра на Січі 11

Висновок 16

Література 17

Вступ

Розвиток української народності і становлення її державності проходили у над-звичайно несприятливих умовах. Посилення католицької експансії, яке призвело до церковної унії, поглиблювало суспільні суперечності. Українська культура означеного періоду переживала процеси бурхливого розвитку всіх своїх галузей, які пов'язані з боротьбою за національно-культурне відродження, проти полонізації та покатоличен-ня. Етнічна єдність культури виявлялася у патріотичному спрямуванні літературних і мистецьких творів, загальних естетичних принципах, в спільності творчих методів та художніх прийомів. У художній сфері посилюється вилив народного світогляду, мистецтво набуває життєстверджувального виразу і народної типовості. На перше місце виступають типові образи людей, які виходять за межі традиційних зображувальних канонів. Ці всі важливі події в історії нашої батьківщини відбувалися в межах XV- XVIII ст.

Колонізація українського степу

Колонізація лісостепу особливо гостро поставила всі соціальні пи-тання. Починалася ця колонізація, як і в усій Європі: великі феодали-землевласники будували замки і міста, запрошували на землі, прид-бані на неозорих просторах окраїн, похожих людей, із своїм власним військом охороняли землеробів від усякого військового люду і пере-дусім від татарських наїздів. Біля по-селень ставився хрест, у нього заби-валися кілочки відповідно до кількості літ, упродовж яких селяни мали тут права вільних людей: де-сять, двадцять, п'ятдесят кілочків.

Щороку один кілочок виймався. Ос-танні кілочки були вийняті на Уман-щині в кінці XVIII століття.

Шалений азарт збагачення на но-вих землях охопив і українських, і польських магнатів. Фільваркове гос-подарство, яке приносило в корінній Польщі великі прибутки завдяки екс-порту збіжжя, тут було майже від-сутнє: земельні магнати вдовольнялись чиншем і різними поборами, якомога ширше залучаючи до безпо-середнього керівництва господар-ством третіх осіб — переважно факторів - євреїв.

В усіх країнах світу внутрішня ко-лонізація феодальним способом ґрунтується на взаємній вигоді за-лежності селян від землевласників: «шляхетний стан» забезпечує за-хист селянству, селянство працює на його землях чи в інший спосіб віддає свою працю. Спроби налаго-дити подібні стосунки на Україні швидко показали, що феодальна ко-лонізація не має майбутнього. Вій-ськово-політичним опертям селян-ської колонізації незайманих земель дедалі більше ставало козацтво.

На «українських землях» панував, з точки зору землевласників, хаос. Куплене виявлялось неможливим обробити, потім землі переходили до когось іншого, а старий господар продавав їх ще комусь — зачепитись на Україні міг лише авантюрист типу знаменитого Станіслава Лаща, на-півбандита, напівшляхтича, який ввів у Польщі запозичену у козаків манеру стригтися і після смерті яко-го сусіди відбирали землі за допомо-гою «посполитого рушення».

Яскраво характеризує ситуацію в Україні того часу Ян Бистронь: «Грізний світ! Люди непевні були ані дня, ані години, завше ходили із зброєю; на Україні будувались тільки укріплення і під охороною жовнірів провадилось господарство, і багато часу минуло, доки шляхтич почав спокійно спати на фільварку і доки без побоювань почали (під кінець вісімнадцятого століття) будувати муровані палаци. Смерть нікому не була страшна, бо постійно заглядала в очі; боялися швидше передсмерт-ної муки, бо жорстоко пан карав збунтованого хлопа і не менш жорс-токо мстився хлоп за свою кривду. Але руїни заростали травою, пам'ять про могили минала, і нове життя розквітало на бойовищах»".

Ця система принесла великим польським і українським магнатам незліченні багатства за короткий термін, але не могла бути тривалою. Налітав якийсь соціальний вихор, все горіло, і потім ніхто вже не знав, де чия земля. Козацько-селянська колонізація стала могутньою аль-тернативою панськи-феодальній, і саме вона могла забезпечити роз-квіт Подніпров'я — центру України-Русі, економічний і культурний розвиток якого завжди був основою розвитку всього краю.

Утворення козацького стану

У кінці XV ст. західним авторам відома «кайсацька» орда, а 1469 р. Длугош датує спустошливий набіг „та-тарських «козаків» на Поділля. Доку-ментальне свідчення про існування українських «козаків» зустрічаємо вперше 1499 року. Перша згадка про запорізьких, або низових козаків, на відміну від городових — під 1568 р,; реформи Стефана Баторія 1578 р. узаконили 10 козацьких полків і відділили городових козаків від низо-виків, хоча і перші завжди називали себе «військом Запорізьким». «Козак» тюркською мовою значить «вільний»; те військо з «утікачів розбійників і вигнанців», про яке згадує Длугош, типологічно тотожж-монгольським об'єднанням «людей довгої волі» — вільних батирів одинаків, які становили головну ударну силу Чингісхана. Численні матеріали показують спорідненість українсько-го козацтва з татарським; останні дослідження (О. Галенко) доводять близькість організації, озброєння та тактики запорізького козацтва та ту-рецької яничарської піхоти, на-явність спільних зі Сходом ідеологем (символи лука і стріл та ін.) Початки козаччини припадають на XV ст. Це був масовий рух чоловіків, які вирушили в степи «на уходи» полювати, рибалити. Згодом вони об'єднувалися у ватаги і зі зброєю в руках нападали на татар, відбиваючи в них здобич-ясир. У XVI ст. козаки почали об'єднуватися у військову організацію. Найвідомішим її організатором був Дмит-ро Байда Вишневецький, який у 1550 р. об'єднав розпорошені групи козаків, побудував фортецю на острові Хортиця на Дніпрі й цим дав початок славному Запоріжжю.

Запорізьке військо вважало себе рицарством. В уявленні сучасників запорізьке рицарство якось пов'язу-валось з військово-чернечим Маль-тійським орденом. Так, засновник Фа-стова католицький біскуп Київський, українець Йосиф Верещинський «весь час про заснування на За-поріжжю рицарського ордену, на зразок ордену Мальтійського, мріяв і цю свою ідею словом