Родоплемінний лад сарматів знаходився на стадії розкладу. Приватна власність на худобу сприяла майновому розшаруванню суспільства. Про це свідчать також сарматські кургани, що дуже відрізняються один від одного за багатством поховального інвентарю. Крім аристократії та рядових общинників, сарматське суспільство включало верству рабів-військовопо-лонених. Торгові, культурні, військово-політичні відносини з античними державами-містами Надчорномор'я сприяли соціальному розшаруванню скотарського суспільства степовиків і вивели його на межу державотво-рення. На думку дослідників, на початку нашої ери сарматські племена консолідувалися навколо міста Танаїс на Нижньому Дону в передцержавне утворення, якому так і не судилося стати справжньою міцною державою.

На початку нашої ери відбулася сарматизація міст-колоній чорноморсь-кого узбережжя. Сталося це насамперед внаслідок розкладу античного рабовласницького суспільства, деградації його культури та військово-по-літичної кризи античних держав Середземномор'я. Потужного сарматсь-

кого впливу зазнало Боспорське царство Східного Криму. Сарматські іме-на дедалі частіше фігурували у боспорських написах, що свідчить про зростання степового, варварського компонента серед населення царства. В моду входили сарматське мистецтво, одяг, зброя, тактика кінного бою, релігійні культи. Протягом тривалого часу Боспором правила сарматська династія, царі якої мали ім'я Савромат.

У НІ ст. н. е. сармати зазнали поразки від войовничого германського племені готів, які прийшли у Надчорномор'я з Балтії. Саме в цей час було спалене головне торжище сарматів Танаїс на Нижньому Дону. Готи ство-рили на півдні України ранньофеодальну державу, відому під назвою імпе-рії Германаріха. До неї входили праслов'яни, фракійці, сармати, пізні скі-фи Надчорномор'я. Численні пам'ятки черняхівської культури степової та лісостепової України, схоже, були залишені різноетнічною людністю готської імперії Германаріха. Край готському пануванню в Надчорномор'ї поклала гунська навала наприкінці IV ст.

"Карою господньою" називали гунів середньовічні хроністи. Ось як описує їхній напад на Сарматію Аміан Марцелін: "Цей рухливий і нестримний на-род..., просуваючись серед грабунків та різанини сусідніх народів, дійшов до аланів... Пройшовши через землі аланів, які межували з гревтунгами і зви-чайно звалися танаїтами, зробили в них страшне спустошення і винищення, а з уцілілими уклали угоду і приєднали їх до себе" [104, т. II, § 2.14].

Уцілілі після гунського погрому сарматські племена півдня України ра-зом з гунами рушили на захід, у Подунав'я і далі до Західної Європи, де взяли участь у розгромі Риму. Рештка аланів Нижнього Дону, Кубані, Передкавказзя пізніше увійшли до Хазарського каганату, слідами якого є пам'ятки салтово-маяцької археологічної культури VII—X ст. басейнів Дінця, Дону, Нижньої Волги, Кубані. У Передкавказзі до XII ст. проіснувала держава Аланія. Нащадками пізньосарматського народу аланів є сучасні осетини Північного Кавказу.

Анти лісостепової України (пеньківська археологічна культура V—VII ст.) включали сарматський компонент. Сармати та скіфи вплинули на форму-вання мови, культури, антропологічного типу українців. Особливо відчут-ні іранські впливи простежуються в Східній Україні. Крім численних іранських назв річок Лівобережжя, тут відомі групи населення, що є носіями ірансь-кого (східносарматського) антропологічного компонента. Він характери-зується високим зростом, стрункою статурою, темною пігментацією очей та волосся, довгим обличчям та вузьким, прямим чи горбатим носом [155, с. 190]. Мабуть, більшість цієї людності Східної України є далекими нащад-ками аланів, що понад 1000 р. тому входили до Хозарського каганату і лишили пам'ятки салтово-маяцької культури Слобожанщини. Нащадки сарматів були важливою складовою середньовічних сіверян, які відомі ар-хеологам як за літописними даними, так і за пам'ятками роменської куль-тури IX—X ст. Північно-Східної України.