Ще на початку жовтня в Нижньо-Дніпровську був заарештований член міського проводу Степан Макуха (Роман), що зупинився там на ночівлю по дорозі на Полтаву. При його конвоюванні до Дніпропетровська він робить спробу втекти від поліцаїв, але поранений кулею в чоло і знесилений, знову ними затримується. Для того, щоб визволити Романа, П. Олійник дає велику суму грошей члену ОУН І. Гальчевському для підкупу поліції, але під час передавання грошей 14 жовтня 1942 року цей Гальчевський також заарештовується. Не витримавши тортур, ввін називає знайомих йому по місту членів ОУН і того ж дня поліція робить обшук у Олійника (Морозенка), Леоніда Ларжевського і заарештовує їх разом із Й. Василенком. Під час обшуку було знайдено пістолети, літературу й друкарські машинки. Але дорогою до поліційної дільниці Морозенко втік.
17 жовтня заарештовують ще одного члена цієї групи – директора промислового товариства (маленька артіль) “Українець” Ю. Харченка [103].
В листопаді 1942 року відбуваються нові арешти в Діївці: заарештовують підрайонового І. Дирявка (Михайла), М. Білецького (Крилатого – провідника на Діївку-2) і П. Білецького, а в грудні – провідника на Діївку-2 П. Дворніка, Ю. Даниленка, Кошляченка (всі троє загинули у фашистських таборах) [104]. В Ігренському таборі на той час знаходилася підпільниця з Нижньо-Дніпровська Варвара Зозуля (згодом її відпустили).
Не досить вияснена справа з арештом наприкінці 1941 року працівника облуправи Омеляна Рудобашти, якого тоді ж було розстріляно. Разом із ним загинули члени УНК Лещенко (Лященко) і Голік [105]. П’ять місяців тримали в таборі зв’язкового ОУН з Кам’янського І. Самаренка (Залізняка) [106].
У вересні 1942 року в донесеннях начальника поліції і СД із окупованих районів України згадується про арешт “робітника, який поширював нелегальні матеріяли ОУН-Р у Софіївці”, а також “комерсанта з Кривого Рогу, що його запідозрено у вербуванні прихильників Бандери серед української інтеліґенції” і звітується про арешт у ніч на 6 вересня в районі Дніпропетровська п’ятнадцяти осіб “за таємну” діяльність у забороненому товаристві “Просвіта” [107].
Тривають репресії й арешти цілий 1943 рік. У Кривому Розі в квітні заарештований один із провідників С. Коломоєць; 21 серпня в Новомосковську заарештовуються молоді націоналісти Юрій Жадан і Володимир Синявер; 25 серпня на квартирі Г. Максименка (конспіративна квартира Крайового проводу) заарештовано його дружину й сина, а також Анатолія Рудобашту, при обшуку знайдено націоналістичні листівки; 28 серпня до гестапо забраний шофер “генерал-комісаріяту” Іван Цимбалиста, який допомагав у роботі як ОУН-Р так і ОУН-М. Приблизно тими ж днями арештований і перекладач другої поліційної дільниці, член ОУН Василь Рижко. Всі вони перебували в дніпропетровській тюрмі гестапо. 15 вересня німці розстрілюють (саме як 1941 року його батька) А. Рудобашту. Вірогідно, така ж доля спіткала й І. Цимбалисту [108].
22 жовтня 1943 року неподалік від Кривого рогу, на копальні Валявка, гестапо розстрілює групу підпільників Криворіжжя і Нікополя, серед яких Роман Антоняк (Гліб), Петро Юрчик, Власенко, Леонід Костюк, Іван Кутько [109], Антін Шабра, Анатолій Зайко [110]. Тимчасово заарештували в жовтні 1942 року директора Кам’янського театру Федора Гладкова і робітницю при театрі Людмилу Григоренко. Ймовірно, що 1943 року було розстріляно й члена окружного проводу Нікопольщини Лукіяна Крука; восени також зникає без вісті член проводу Кривбасу Ю. Маляр (Чорнота); двічі була заарештована, але втекла від німців дніпропетровська підпільниця Уляна Крюченко [111].
9 вересня 1943 року загинув від куль “енкаведівського аґента на службі в гестапо” (за однією версією) або “німецької жандармерії” (за іншою) провідник криворізького округу Василь Гадада (Юрко) [112].
Лев Шанковський подає в списках розстріляних на копальні Валявка також одного з провідників Солонянського, П’ятихатського і Божедарівського районів Констянтина Федоряку (Мороза) і описує загибель від шуцманської кулі Шури Чорнояренка (нерозкрите псевдо), “провідника Солонянського району, одного з найкращих місцевих підпільників, надзвичайно популярного серед молоді”, про якого навіть було складено пісню [113]. Але ці дані не зовсім точні – матеріяли розслідувань, що їх проведено в 1944 році слідчими НКВД у Солонянському районі, дозволяють установити справжню картину загибелі одного і арешту другого. По них виходить, що йдучи на зв’язок у село Микільське-1, Чорнояренко натрапив на поліційний пост охоронників мосту. Поліцаї звернулися до нього з вимогою показати документи, але підпільник спробував утекти. Тоді поліцаєм Свиридом Забродою було відкрито вогонь, у наслідок чого Чорнояренко загинув. Під час обшуку в убитого було знайдено документи на ім’я Івана Левченка. Левченко-Чорнояренко загинув поблизу села Трудолюбівка, в посадці. Сталося це в травні 1943 року. Через деякий час, у липні того року, тим самим поліцаєм було поранено іншого провідника району – Мороза, який розклеював у Микільському з товаришем листівки.
Під час короткого слідства, проведеного після повернення совєтів у Солонянський район над поліціаєм С. Забродою польовим судом 38-ї Гвардійської стрілецької дивізії (3-6 січня 1944 року), останній дав зізнання: «Не признаю, что убил партизана, я застрелил националиста, который был и против немцев, и против советской власти. Другого националиста, который распространял листовки, я задержал, но он хотел меня застрелить, и я его ранил, как сопротивляющегося мне…» [“Не визнаю, що вбив партизана, я застрелив націоналіста, який був і проти німців, і проти совєцької влади. Другого націоналіста, котрий розповсюджував листівки, я затримав, але він хотів мене застрелити, і я його поранив, як того, хто робить мені спротив…”] Поліцейський С. Заброда був повішений [114].
Доля ж К. Федоряки не зовсім ясна. Документи