“В самому тільки Дніпропетровську зліквідовано щонайменше 11 аґентів гестапо і енкаведістів на німецькій службі, що виступали проти українського самостійницького підпілля”, – твердить Л. Шанковський [125]. Збройними акціями в краї керував уже згадуваний нами Іван Білик (Кость), який, працюючи в вищих німецьких установах (спочатку перекладачем при штабі “лейбштандарте Адольф Гітлер, а від червня 1942 року в штабі СС-фюрера Дон-Донець у Стальному”), інформував підпілля про заходи СД проти його учасників. Остаточно перейшовши на підпільний стан у лютому 1943 року Кость, удягнутий у мундир німецького вояка, бездоганно знаючи німецьку мову і зовні схожий на німця, зумів звільнити з концтаборів у Кривому Розі та Ігрені групу в’язнів. Так було звільнено влітку Макуху-Романа і Леоніда Ларжевського. Саме він діставав для підпілля зброю, виконував роботу зв’язкового, допомагав видурювати продукти, тощо [126]. В його терористичній групі головним чином були місцеві українці, з яких від німецької кулі в серпні загинув підпільник на псевдо Жора, а в жовтні того ж 1943 року ще два інших члена групи. В книжці “Похідні групи ОУН” одночасно подається дві дати смерти Білика-Костя (він же Півторак) – травень 1944 року “в боях з большевиками” в групі УПА-Південь, начальником відділу розвідки котрої він неначе був (с. 156) і 24 грудня того ж року під час засідки на Кам’янець-Подільщині, де його й поховали в селищі Яцківці (с. 195) [127]. Деякі нові свідчення дозволяють зробити висновок про неправдивість першої дати, позаяк до смерти командира УПА-Південь О. Грабця (Батько, він же Богун) 10 червня 1944 року І. Білика поруч із ними не було, а навряд чи співробітник штабу міг декілька місяців перебувати поодаль командира групи [128].

З наближенням совєцьких військ перед структурами ОУН поставало завдання вироблення тактики дій у совєцькому тилу. В цитованій вже доповідній записці начальника обласного управління НКВД до обкому КПбУ зазначається: «…руководящий состав ОУН и УПА дали установки, что основными задачами оуновцев в освобожденных Красной Армией районах должны быть: 1. Проникновение в ряды РККА для морального разложения её рядов и привлечение украинской молодежи на сторону УПА. 2. Усиление пропаганды в тылу Красной Армии. 3. Расширение оуновского подполья. 4. Проведение террористических актов над ответственными работниками и сотрудниками НКВД и НКГБ. 5. Организация диверсионной и вредительской работы на объектах промышленности, транспорта и сельского хозяйства». [“...керівний склад ОУН і УПА надали установки, що основними задачами оунівців у звільнених Червоною Армією районах повинні бути: 1. Проникнення в ряди РККА для морального розкладання її рядів і залучення української молоді на сторону УПА. 2. Посилення пропаганди в тилу Червоної Армії. 3. Розширення оунівського підпілля. 4. Проведення терористичних актів над відповідальними працівниками і співробітниками НКВД і НКҐБ. 5. Організація диверсійної і шкідницької роботи на об'єктах промисловости, транспорту і сільського господарства”] [129]

Але фактично в тилу совєцьких військ залишилося не дуже багато учасників підпілля, більшість або виїхала за німцями, або були переправлені в бойові загони, що їх формували в лісах Златопільщини і південної Київщини провідники ОУН Петро Дужий, Омелян Грабець, Осип Безпалко (Остап, він же Андрій) та інші. Переважна частина тих, хто залишився в совєцькій зоні, або не встигли вийти в УПА, або повернулися додому, передумавши дорогою, або просто не усвідомлювали всієї небезпеки такого вчинку, наївно сподіваючись, що їх або не зловлять, або не будуть переслідувати через те, що левова частина пропаганди, яку вони проводили, була суто протинімецькою. В тому ж документі начальника управління НКВД говориться: «С 1943 года по указанию Главного Провода районные оуновские организации нашей области проводили большую работу по вербовке и отправке в УПА призывных контингентов. Каждый район периодически направлял по явочным паролям к базам формирования отрядов УПА вооруженные группы на пополнение». [“Від 1943 року за вказівкою Головного Проводу районові оунівські організації нашої області проводили велику роботу по вербуванню і відправленню до УПА призовних континґентів. Кожний район періодично спрямовував по явочним паролям до баз формування загонів УПА збройні групи на поповнення”.] В іншій доповідній записці за 25 квітня 1944 року вказується: «Особенно остро был поставлен вопрос о немедленном уходе членов ОУН в УПА перед приходом частей Красной Армии» [“Особливо гостро було поставлено питання про негайний відхід членів ОУН до УПА перед приходом частин Червоної Армії”.][130] І дійсно, цього року переправлення до УПА підпільників Дніпропетровщини набуло розмаху. Це було викликано не тільки наближенням Червоної Армії, але й посиленням вивозу на працю до Німеччини. Основним напрямком спочатку був Холодний Яр на Київщині. Цими акціями часто керував М. Кривошапка (Козик) – “права рука Леміша” [131]. В Дніпропетровську серед тих, хто займався переправленням людей до УПА в 1943 році, обласний керівник НКВД називає колишнього совєцького офіцера Тарасова (Доктор, він же Чорний) [132].

27 жовтня 1943 року до Холодного Яру з метою приєднатися до УПА відійшли понад 30 чоловік із Широківського району. На чолі групи стояв Г. Ільченко, в її складі перебували В. Пономаренко, В, Санчевський, М. Ващенко, В. Шишко (з Верхньодніпровська), В. Черебило [133]. 4