Приблизно тоді, коли й група Ільченка, вийшли ще декілька груп підпільників:

- група з Дніпропетровська на чолі з колишнім петлюрівцем Григорієм Дудком, у складі якої були його дружина і дочка Лідія (Блискавка), а також один із обласних провідників, галичанин Юра (нерозкрите псевдо) [135];

- група з чотирьох чоловік на чолі з провідником Солонянського району Б. Вороною (Юрко), що став помічником провідника Генеральної округи Батька; саме там був інший мешканець селища Тритузне поблизу Кам’янського Володимир Ропацький, який згодом виконував обов’язки заступника командира рою в загоні того ж Батька [136];

- Нижньодніпровська група, в якій були утримувач конспіративної квартири Крайового проводу О. Філоненко і друкарка Маруся; під час пересування на них наскочили німці і забрали блянки “генерал-комісаріяту”, револьвер і 30 тисяч карбованців;

- група з 20 чоловік під проводом братів Ларіних з Лоц-Кам’янки і Нижньо-Дніпровська;

- криворізькі оунівці (5-6 чоловік) на чолі з Іваном Новелою, він же Арсен (нерозкрите псевдо);

- група Арсена (нерозкрите псевдо) з Нижньо-Дніпровська, що складалася з 20-30 чоловік, вирушила в жовтні за наказом Макухи (Романа); в ній перебував і пропагандист Микола Самійленко, нині – відомий поет [137].

Із селищ Тритузне і Карнаухівка виходила до УПА ще одна група під проводом В. Крамаренка, але її члени розбіглися по дорозі й повернулися додому, така ж доля спіткала групи Байди й Мартина (кольона з 8-12 підвід), взагалі ж не встигла виступити група з Софіївського району, хоча її провідники вже мали паролі і підроблені перепустки для німців [138].

На наш погляд, доцільно додати, що професор В. Сергійчук у своїй публікації “В УПА – вся Україна” наводить список із 17-ти дніпропетровців, які перебували в УПА, віднайдений ним в київських архівах. У цьому списку є ім’я члена ОУН від 1941 року, уродженця селища Знам’янка Новомосковського району [140].

З вигнанням німців і приходом Червоної Армії підпілля не припинило свого існування, і його члени ще намагалися зорганізуватися, але основний склад таки був викритий і заарештований органами ґосбезпеки. Разом із дійсними членами ОУН було заарештовано просто співчуваючі, не кажучи вже про тих осіб, хто допомагав підпіллю. Наприклад, тільки господарів конспіративних квартир у одному лише 1944 році було засуджено 16 чоловік. Частина підпільників була винищена німцями або відправлена в концтабори, з яких дехто в них загинув, дехто згодом потрапив за кордон (як П. Олійниченко, Ю.Харченко, З. Матла), а декого звільнили совєцькі війська, щоб переправити їх до концтаборів у СССР (як Є. П’ятницю, В. Нечипоренка).

Якої сили набрала Організація на Дніпропетровщині? Який був її реальний вплив на населення? Щоб відповісти на ці запитання, слід звернутися до документів. Ось, наприклад, що говориться в довідці “Про виявлення і ліквідацію контрреволюційного елементу” від 17 жовтня 1944 року, що її склав обласний відділ НКВД: «Выявлено и взято на оперативный учет участников ОУН: во 2-ом квартале 1944 года – 711, в 3 квартале – 744» [141] З цих “виявлених” 1 455 чоловік найбільше з Криворіжжя (461), Дніпропетровська (127), Кам’янського району (111). Крім цього, в цій довідці не згадуються вже викриті та заарештовані до 20 травня 1944 року члени ОУН (коли про це звітував секретарю обкому Найдьонову начальник обласного УНКВД Сєдов) зі Сталіндорфського, Щорського, Криничанського, Петриківського районів. Заарештовано за цей період було 225 чоловік [142], а засуджено 162 [143]. З числа засуджених – рядових членів Організації було 127 чоловік, «руководителей звеньев» – 26, «руководителей ячеек» – 7, «руководителей городских организаций» – 2. З числа всіх перелічених – 7 чоловік учасників УПА [144].

По вироках Військового трибуналу військ НКВД, від 1 січня до 31 грудня 1944 року засуджено  до смертної кари – 2 чоловіки, до 20 років виправно-трудових таборів – 41 чоловік, до 15 років – 73 чоловіки, до 10 років – 40 чоловік, нижче 10 років – 6 чоловік [145]. Приречені до смерти в тому році – директор нікопольської педшколи М. Ящук і редактор “Кам’янських вістей” І. Куменко. У відповіді пресцентру УСБУ по Дніпропетровській області загальна чисельність підпільників націоналістичного підпілля оцінюється в близько 800 чоловік. Підпільні звіти подають на літо 1943 року 5 000 членів підпілля й “організованих симпатиків” [146]. Останні дані, які подають сучасні дослідники Хобот і Куделя, говорячи, що оунівське підпілля по відношенню до большевицького складало 3 : 1, отже, знаючи, що на території області большевицьке підпілля складало 1,5 тисячі, можна підрахувати, що оунівське підпілля мало близько 4,5 тисячі, отже Л. Шанковський помилився не набагато.

Матеріяли і документи, використані для написання  цього розділу, свідчать про те, що репресивна політика німців до членства ОУН в області почалася невдовзі після зайняття її військами окупантів. Спочатку, в вересні 1941 року вони носять переважно профіляктичний характер і обмежуються висиланнями галичан додому та арештом провідника, а трохи згодом набувають більш жорстоких рис. Від початку 1942 року