На засіданні було обрано склад обласної управи – Олійниченко став її головою, В. Регей – заступником голови (або начальником адміністративного відділу). Відділ освіти облуправи цілком був укомплектований місцевими націоналістами, начальником цього відділу став професор П. Козар. Обласна управа перейшла в підпорядкування УП відділу польової комендатури.

Трохи пізніше, в тому ж таки вересні, до обласного центру прибуває ортскомендатура, в ведення якої перейшла вся повнота влади в Дніпропетровську, його передмістях від фельдкомендатури. Ще через деякий час місто виходить із тилової зони (листопад). В області починається формування керівництва т. зв. “генерального округу”. В Дніпропетровськ приїздить підпорядкований райхскомісаріяту генеральний комісар округу генерал К. Зельцнер. Новостворений окупаційний  орган перебирає всю владу – йому підлягають штандткомісаріят (міська влада), ґебітскомісаріят (область), відділи безпосередньо в “генерал-комісаріяті”. Звичайно, під владу “генерал-комісаріяту” переходить і обласна управа.

Виходячи з рішень постанов Головного проводу, організатори обласної управи ставили перед собою мету проведення політики, що могла б сприяти продовженню розбудови клітин проголошеної у Львові Української Держави, що підпорядковано українському урядові. Про це свідчить і факт виготовлення в перших днях існування обласної управи гербової (з тризубом) печатки з написом тільки українською мовою: “УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСНА УПРАВА”. Утворення нових ланок Української Держави в східних областях було пов’язане з анальогічними процесами в західних. У цих діях можна вбачати тонкий розрахунок з огляду на перспективу розвитку подій.

Дані, що їх наведено в спогадах учасників похідних груп, наукових дослідженнях і які містяться в архівних документах, дозволяють ствердити той факт, що органи українського управління по основних містах області утворювалися на базі Акту 30 червня. Той же Л. Шанковський наводить випадок із оголошенням тексту Акту  до загалу на перших зборах громадян Кривого Рогу, де його зачитав голова міської управи прихильник і член Організації С. Шерстюк [13]. У Дніпропетровську про оголошення державности у Львові доповів присутнім на святковому засіданні міської управи В. Регей. У східну Україну було завезено велику кількість листівок з інформацією про оголошення незалежности. Таким чином Акт 30 червня 1941 року був добре відомий провідникам місцевої адміністрації. В контексті всеукраїнської державотворчої програми ОУН створила принаймні Дніпропетровську обласну управу, Криворізьку, Нікопольську і Кам’янську (Дніпродзержинську) міські управи. Але з міською управою обласного центру, а зокрема з її головою – колишнім інженером гідроспоруд П. Соколовським – у самостійників одразу ж виникли непорозуміння. В. Регей згадує, що двічі зустрічався з “бургомістром” у його кабінеті, “і з другої розмови з ним … виніс враження, що він уже встиг стати вислужником німців, бо наполегливо вимагав … уточнення, чи я лише декляративно чи директивно ставлю перед ним питання про відновлення української державности в місті … тоді не покидала думка, що він про нашу розмову неодмінно доніс начальству” [14]. Подальша діяльність міської управи показала, що вона стала не тільки на шлях потурання великоросійському шовіністичному елементу і прямого коляборанства, але реґулярно постачала інформацію ІІІ відділенню німецького СД, до функцій котрого, серед іншого, належало “інформування вищих органів про … діяльність українських націоналістичних організацій” [15]. Соколовський набирав собі апарат переважно з проросійських кіл, згідно власних уподобань. В особі багатьох членів управи німці знайшли вірних прислужників; цим пояснюється  й те, що до останніх днів окупації її склад практично не змінювався.

Попри скорий перехід у підпілля, за 1941 рік було зроблено багато в справі опанування леґального громадського життя українців, установлено контакти з симпатиками в поліції, обсаджено своїми людьми великий відсоток ключових посад у піднімецькій адміністрації, охоплено впливом з боку Організації майже всі ділянки суспільної роботи.

Провід ОУН приділяв багато уваги започаткуванню організацій, що могли б працювати в леґальних умовах, а такими були тільки культурницькі й спортовські товариства. В Дніпропетровську, невдовзі після організування відділу освіти обласної управи, зібрався комітет по укладанню статуту українських клюбів, котрий очолив голова вже заснованого дніпропетровського клюбу 74-річний місцевий педагог Іван Сокіл. До складу комітету ввійшли майбутній начальник відділу освіти при генерал-комісаріяті Безручко, працівник відділу освіти Рудобашта, вчитель Коваль, голова вчительської кооперації Алексєєв та інші. У статуті визначалися цілі клюбу: “національне виховання українського народу шляхом театральних вистав, бесід, лекцій, рефератів” [16].

Ідея українських клюбів виникла у П. Олійника. В “Огляді” суспільно-політичного стану Південних українських земель, направленому Крайовим південним проводом Головному проводові ОУН за квітень-травень 1942 року цей заклад характеризує наступним чином (називаючи його