“Українським будинком”): “Просвіту” у Дніпропетровщині закладати не вільно. Натомність дозволено місцевим Управам відкрити Українські будинки, за діяльність яких покладено відповідальність на голів місцевих управ. Різниця між “Просвітою” і “Українським будинком” є та, що “У.Б.” не вільно мати членів, не вільно розтягати діяльності на терени та мати зв’язок з вищими централями. Роль “У.Б.” є подібна до сільських клюбів. При “У.Б.” повстають, звичайно, гуртки… При “У.Б.” є бібліотека” [17].
Дніпропетровський Український Клюб розташувався в приміщенні колишнього Будинку Червоної армії (тепер “Будинок офіцерів”) по кол. вулиці Лєніна і налічував від 100 до 200 членів (усупереч твердженням підпільного звіту). При ньому працювали три оркестри, драматичний гурток, хорова капеля й капеля бандуристів, виділені приміщення для гри у шахи, більярд, функціонувала бібліотека. Як свідчив на допитах у НКВД заарештований після звільнення міста від німців один із симпатиків ОУН Г. Максименко, “в клубе, который впоследствии был переименован в «Просвиту», было проведено несколько концертов и подготовлено к постановке ряд националистических пьес… Официальным руководителем «Просвиты» был Иван Сокил, фактическим – Василий Худенко (член ОУН-Р – авт.). В оформлении пьес принимал участие художник-националист Евдущенко…» [18] [“в клюбі, який потім було перейменовано у “Просвіту”, було проведено кілька концертів і підготовлено до постановки низку націоналістичних п’єс… Офіційним керівником “Просвіти” був Іван Сокіл, фактичним – Василь Худенко (член ОУН-Р – авт.) В оформленні п’єс брав участь художник-націоналіст Євдущенко…”] У жовтні 1941 року з Кривого Рогу приїхав один із тамтешніх провідників Організації Дмитро Горбачів із метою прочитати лекції в клюбі, але німці виступ не дозволили.
Філію клюбу (але вже під назвою “Просвіта”) вдалося відкрити в селищі ім. Карла Маркса (ст. Ігрень). Головою його призначено місцевого вчителя В. Іващенка. При обговоренні питань, повязаних з організацією українського клюбу в селищі, виступаючий на ньому І. Сокіл розповів присутнім про настанови Регея, завдання ОУН. Незважаючи на досить активну просвітницьку роботу, клюб у Дніпропетровську так і проіснував напівлеґальне, позаяк німці не дозволили зареєструвати підготовлений комітетом статут [19]. У січні 1942 року німецька адміністрація відбирає приміщення клюбу для потреб армії, натомість саму організацію реорганізовано в товариство “Просвіта”, яке очолив П. Козар, і вона проіснувала до березня 1942 року. В інших містах стан справ із “Просвітою” був майже анальогічний.
Колишній провідник ОУН у Донбасі Є. Стахів згадує, що очолювана оунівцем С. Шерстюком міська управа Кривого Рогу за короткий час наладнала життя в місті й окрузі. Там на початку навіть існувала Канцелярія ОУН [20]. Кривий Ріг, за визначенням цього автора, “мав вигляд українського міста в Самостійній Україні” [21]. Цілком імовірно, що військовий комендант міста майор Реґлер не прагнув втручатися в культурницьку діяльність українців через те, що як він зазначав у оперативному зведенні командувачу тиловими військами групи “Південь” від 14 вересня 1941 року, “населення в цілому повністю льояльне і дружелюбне по відношенню до німців” [22]. З огляду на те, що ОУН-Р удалося долучити до свого впливу таких осіб як Шерстюк і голова міської управи Кам’янського О. Самійленко (обидва інженери), державотворча робота мусила проводитися досить фахово. Певним результатом такої роботи стало пожвавлення матеріяльно-культурного життя: відбудовувалося житло, комунікації, культурні заклади. Багато уваги приділялося духовному відродженню. В Кривому Розі міською управою “Просвіті” було передано всі кінотеатри і клюби міста. На місці битви під Жовтими Водами мав бути споруджений пам’ятник полеглим козакам. Провулок Петровського в Кривому Розі 15 листопада 1941 року було перейменовано на ім’я засновника ОУН Євгена Коновальця [23], багато вулиць дістали назви з української тематики. За ініціятивою члена Похідної групи Я. Потічного в місті утворилося спортовське товариство “Січ”. Були спроби поновити видавничу діяльність. Так, у 1941 році була видана поетична збірка члена ОУН криворізького поета М. Пронченка “Кобза”, а також збірка “Тризуб”, що обєднала як оунівські пісні (“Зродились ми великої години”, “Марш українських партизан”, “Ми йдемо в бій”), так і популярні серед місцевих жителів “Засвистали козаченьки”, “Гей, нумо хлопці до зброї!” тощо. Вміщені до збірки й Державний Гімн “Ще не вмерла Україна” та загальновідома стрілецька “Ой у лузі червона калина”. В передмові члена ОУН Д. Горбачева було сказано: “Віримо, що в ритмі наших пісень з’єднається вся Україна до великого спільного чину” [24].
Матеріяли, що їх вміщено в округовому нікопольському часописі “Промінь” від 12 жовтня 1941 року, свідчать про активне поширення ланок “Просвіти”, як у Нікополі, так і в районі: місті Марганці, селах Покровському, Червоногригоровці. Подаються списки правлінь і контрольних комісй. Вивчаючи їх, можна побачити, що до нікопольської “Просвіти”, навіть до її правління, належали активна діячка ОУН, член Похідної групи У. Тимченко (Дида, Целевич), члени ОУН-Р Т. Кисіль (провідник відділу освіти міської управи) і Ф. Вовк (провідник земельного відділу), а до контрольної комісії було обрано голову управи Г. Струковатського [25]. Плідно працювали оунівці і через Софіївську “Просвіту”. І взагалі, як зазначено в Доповідній записці секретареві Дніпропетровського обкому КП(б)У Найдьонову від начальника обласного управління НКВД Сєдова 20 травня 1944 року, “Пропагандистская работа велась через просветительские дома – “Просвита” [26]. [“Пропагадивна робота провадилася через просвітянські доми – “Просвіта”.]
Члени ОУН намагалися, як уже згадувалося, організовувати і спортовські товариства: крім Кривого Рогу таке товариство було створено в селі Широкому оунівцем В. Драгою. Також існували організаційні клітини і в деяких нечисленних, дозволених німцями театрах, наприклад,