Нікопольською міською управою, в утворенні якої також брали участь члени Південної Похідної групи, подібно до Кривого Рогу, були перейменовані вулиці на честь видатних в історії України подій та історичних діячів: з’явилися там вулиці 22 січня (день з’єднання УНР і ЗУНР, т. зв. “Січневої Злуки”), П. Орлика, І. Мазепи, В. Винниченка, П. Сагайдачного.

«Органы гражданского управления при немцах, – звітував партійному керівництву начальник УНКВД області, – ОУН были использованы как проводные каналы для  националистической работы, в частности: Школьные Отделы Райуправ были превращены в резиденции ОУН, через которые велась оргработа среди учителей и родителей учащихся… Сельхозотделы Райуправ были использованы для расстановки оуновских кадров на должности старост колхозов и обхозов, бригадиров и завхозов» [28]. [“Органи цивільного управління за німців ОУН було використано як провідні канали для націоналістичної роботи, зокрема: Шкільні Відділення Райуправ були перетворені на резиденції ОУН, через які провадилася робота серед учителів та батьків учнів… Сельгоспвідділення Райуправ було використано для розстановки оунівських кадрів на посади старост колгоспів та заггоспів, бригадирів та завгоспів”.]

Окрім вищезгадуваних, ще багато посадових осіб підтримували ОУН. Серед них голова Нижньо-Дніпровської управи, старости в Магдалинівському, Царичанському районах, начальники бірж праці Кам’янського і Софіївського районів, заврайвно Софіївського району, директор педагогічної школи в Нікополі. Доповідна записка начальника УНКВД по Дніпропетровській області містить такі свідчення про майбутнього начальника політичного відділу Дніпропетровської української допоміжної поліції при СД С. Корнієнка: «…С приходом немецких оккупантов в г. Днепродзержинск он был назначен начальником отдела тайной полиции, где в обязательном порядке ввел приветствие «Слава Украине!» … «Слава Героям!» У него в кабинете висел украинский националистический герб – «Тризуб». Когда немцы запретили деятельность ОУН и потребовали от него репрессий по отношению к украинским националистам, Корниенко, будучи взволнованным, говорил…: «Они хотят моими руками уничтожить украинских националистов, я этого не допущу!» [29] [З прибуттям німецьких окупантів у м. Дніпродзержинськ він був призначений начальником відділу таємної поліції, де в обов’язковому порядку впровадив привітання “Слава Україні!” … “Слава Героям!” У нього в кабінеті висів український націоналістичний герб – “Тризуб”. Коли німці заборонили діяльність ОУН і зажадали від нього репресій стосовно українських націоналістів, Корнієнко, бувши схвильованим, говорив…: “Вони хочуть моїми руками знищити українських націоналістів, я цього не дозволю!”]

С. Корнієнко, що відбув до війни 7 років у совєцьких концтаборах по справі “Спілки Визволення України”, хоча й не був членом ОУН, але весь час окупації підтримував технічний зв’язок з проводом Організації [30]. Заручитися підтримкою Корнієнка намагалися й підпільники-комуністи в 1943 році, але наслідком цього стали широкі арешти. «В период с 29 июня по 5 июля 1943 года всего было арестовано до 200 человек участников организации» [“У період від 29 червня до 5 липня 1943 року всього було заарештовано близько 200 чоловік учасників організації”] , – свідчать документи НКҐБ [31]. Невідома дотепер роля цієї людини у винищенні членства ОУН Дніпропетровщини протягом окупації. Ствердити можна тільки той факт, що завадити репресіям проти ОУН він не зміг.

“Членом керівної “п’ятірки” ОУН Магдалинівського району” названий в документах НКВД начальник Магдалинівської поліції Кузьменко, засуджений до війни як націоналіст. Доповідна записка начальника УНКВД циує його вислів: «Главное, что меня беспокоит, – это чтобы коммунисты не вели активную работу среди населения и не мешали нашей организации ОУН» [32]. [“Головне, що мене турбує, – це щоб комуністи не провадили активної роботи серед населення”.]

За спогадами колишнього підпільника ОУН М. Самійленка, прихильником ОУН був П. Корж [33], який очолював в останні місяці окупації 7-й район поліції в Нижньо-Дніпровську (село Воронцовка) [34]. Також були спроби ввести в поліцію своїх людей з боку Крайового проводу. Так, один із заарештованих після війни симпатиків Організації зізнався на допитах: «Мешко (Катерина Мешко (Логуш), член ОУН-Р – авт.) всячески пыталась подстроить своего человека на пост начальника тайной полиции, кандидатом на этот пост выдвигался бывший до войны преподавателем Днепропетровского металлургического института Шашло» [35]. [“Мешко (Катерина Мешко (Логуш), член ОУН-Р – авт.) всіляко намагалася підстроїти свою людину на посаду начальника таємної поліції, кандидатом на цю посаду висувався Шашло, що був перед війною викладачем Дніпропетровського металургійного інституту ”.]

Серед об’єктів прискіпливої уваги Організації була одна з двох дозволених у “райхскомісаріяті” церков – Українська Автокефальна православна церква (УАПЦ), єпископ якої отець Генадій (Шиприкевич), прибув до Дніпропетровська 14 липня 1942 року. Головним собором УАПЦ у місті був Преображенський. У складеному для Головного проводу ОУН звіті член міського керівництва ОУН писав улітку 1942 року: “Тут зараз існує дві церкви, які себе взаімно поборюють. Одна з них старослов’янська, а друга Українська Автокефальна Православна Церква… Старослов’янська церква гуртує довкола себе переважно кацапський елемент, УАПЦ гуртує самостійницький елемент…” [36] Відомо, що отець Генадій відвідував штаб-квартиру Крайового проводу ОУН, а деяких членів Організації як, наприклад, батька й сина Худенків, висвячено  було на священиків [37]. Цілком логічно припустити, що саме оунівські впливи на УАПЦ дозволили начальнику ІІ політичного відділу “генерал-комісаріяту” Публіґу видати наказ-розпорядження штанд- і ґебіткомісарам селища П’ятихатки від 9 червня 1942 року, в якому зазначалось: “…мені повідомляють, що проповіді священика автокефальної церкви мають скоріше політичний, ніж релігійний характер. Необхідно перевірити лінію поведінки