демократичними засобами, її інтеграції в європейські економічні структури”. На думку ідеологічної референтури ДСУ, націократичний державний устрій означає: а) владу Проводу нації, владу політичної аристократі (т. зв. еліти), яка дієво прагне добра нації; б) стрижень проводу повинні становити українські військовики та діячі національно-визвольного руху різних років; в) добро нації здобувається у жорстокій боротьбі з ворогом; г) благо нації досяжне лише у своїй державі, де панує національний закон, а не закон інших країн, у державі, в якій неможливе панування національних меншин.
В економічній програмі об'єднання наголошується на необхідності побудови ринкової економіки на основі державної, приватної та кооперативної власності. Земля не може продаватися чи передаватися в оренду іноземним громадянам. Іноземні фізичні і юридичні особи не мають права купівлі, а лише право нового будівництва об'єктів виробничої та невиробничої сфери.
ДСУ виступає за входження її членів у владні структури держави. При спробі реставрації колоніального режиму в Україні ДСУ займає найрішучішу позицію включно з використанням усіх методів і засобів боротьби з ворогом. “Ми на своїй землі! Ми переможемо!” – так закінчується програма ДСУ.
Українська національна асамблея (УНА) була першою за часом виникнення серед міжпартійних утворень України (липень 1990) і, яке стало на націоналістичні позиції. Спочатку вона мала назву української міжпартійної асамблеї (УМА). До її складу увійшли: Українська національна, Українська народно-демокрактична (УНДП; пізніше у 1992 році об'єднані в Українську націонал-консервативну – УНКП) партії, Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Українська націоналістична спілка (УНС), Українська християнсько-демократична партія (УХДП) та Демократична самостійність України (ДСУ). З часом УНДП вийшла з УНА. В УНА створені загони української народної самооборони (УНСО), які брали участь у боях у Придністров'ї, в Абхазії на боці грузинських державних сил, в Ічкерії проти російських федеральних військ, у Косово на стороні сербів.
УНА - це крайнє праве націонал-радикальне об'єднання, створене на початку процесу політичної структуризації України на платформі націоналізму і позапарламентської боротьби, не виключаючи і збройної, за державність України. Першим головою УНА – Юрій Шухевич – багаторічний в'язень ГУЛАГу, син Головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Проте вождем, “безпомильним та харизматичним” , був відомий діяч Дмитро Корчинський. На даний час УНА-УНСО офіційно очолює львівянин Андрій Шкіль.
На сьогоднішній день намітилися певні зрушення у справі об'єднання націоналістичного табору в Україні. Першим кроком до цього стало створення Українського національного фронту для участі у парламентських виборах 1998 року, у складі КУН, УКРП, УРП, який підтримали мельниківці (ОУН) та ОУНвУ.
Замість підсумку хотілося б навести думку американського політолога К.Келгона. “…Націоналізм є надто різноманітним, отже, навряд чи можлива загальна теорія, яка б дала його вичерпне трактування. Зміст та специфічне спрямування різних націоналізмів визначаються історично відмінними культурними традиціями, творчими здатностями лідерів, випадковими ситуаціями в міжнародному устрої. Що дійсно піддається розглядові на рівні загальних, теоретичних побудов – це чинники, які призводять до постійного виникнення й відновлення націоналізму як центрального дискурсивного утворення новітнього світу. Це не дає пояснення усіх проявів чи рис націоналістичного дискурсу, проте створює умови для того, щоб зробити перший крок у спробах зрозуміти, чому він існує і залишається впливовим.” [Calhoun C. Nationalism.- Mineapolis: University of Minnesota Press, 1998. – Р. 297.]
Отже, становлення українського націоналізму можна зрозуміти, по-перше, лише в контексті його взаємовпливів та взаємодії з іншими ідеологічними системами, по-друге через його взаємодію з націоналізмами інших націй. Це підтверджує той факт, що український націоналізм – не “ідеологічне збочення”, не штучний винахід радикалів-параноїків чи ультрапатріотів, а вияв певної загальносвітової тенденції. Український націоналізм “вписується” в загальний контекст світової історії, хоча, зрозуміло, має свої специфічні риси, особливості та “аномалії”, пов'язані зі специфікою його історичної генези. Виникнення і розвиток українського націоналізму в усіх згаданих іпостасях – вияв загальносвітових тенденцій і, хоча це може видатися парадоксальним, – вияв загальнолюдського в національному.