ЧИ БУДЕ ВИЗНАНО ОУН-УПА ?

Минає 60 років від початку героїчної боротьби Української Повстанської Армії (УПА) під проводом Організації Українських Націоналістів (ОУН), що в період 2-ї світової війни та повоєнні роки, вела запеклу, збройну боротьбу з коричневим німецьким та червоним російським окупантом України. Але вже 11 років як, ще живі, бійці ОУН-УПА домагаються від своєї, вже незалежної Української держави, якій вони присвятили все своє життя, лише одного - визнання їх, на державному рівні, учасниками бойових дій і третьою воюючою стороною в Другій світовій війні.
Міжнародна організація ветеранів 2-ї світової війни, визнала бійців ОУН-УПА воюючою стороною й прийняла їх у своє членство. А от Українська влада ще й досі вагається, з цим питанням, визнавати чи не визнавати ОУН-УПА?. Парадоксальним виглядає те, що держава, яка століттями виборювала свою незалежність, тепер стоїть перед дилемою: визнавати чи не визнавати тих, що клали своє життя в боротьбі за цю ж незалежність. Показовим є те, що Міжнародна організація ветеранів Другої світової війни, визнаючи та приймаючи до своїх лав ОУН-УПА керувалась міжнародно-правовими документами, зокрема Женевською конвенцією 1947р. Згідно з нею, збройні формування, що мали військову структуру і діяли на своїй етнічній території, по закінченню воєнних дій вважаються військовополоненими, а не членами, так званих, "банд формувань", як це трактувала колись московська окупаційна влада і як досі ще вважають деякі можновладці від політики в нашій державі.
З часу проголошення незалежності України, на урядовому та парламентському рівнях, створювались не поодинокі комісії по вивченню діяльності ОУН-УПА. Проте їх висновки були далекі від об'єктивності. "Науковці", "політики" та "експерти" - члени цих комісій, внаслідок ще недавньої своєї приналежності до, так званої, "керівної й спрямовуючої сили", так і не позбулись ідеологічних штампів та історично-політичних міфів, творцями яких вони були за часів СРСР. Доволі сумнівним є й те, чи будуть об'єктивними, щодо діяльності ОУН-УПА, висновки тепер вже створеної Урядової комісії. Присутність в ній такого "наукового" експерта як Кульчицький, який нещодавно наважився заперечувати факт голодомору в Україні та тих, хто наполегливо, ще й зараз, відстоює інтереси не незалежної України а Москви, не дає підстав думати інакше. Кепським є і те, що до складу зазначеної Урядовій комісії не залучені дійсно науковці, постаті, такі як професори Шаповал, Сергійчук, Дашкевич та інші, що знані своїми чисельними науковими дослідженнями та працями у питаннях діяльності ОУН-УПА.
Не виключено, що висновки сьогоднішньої Урядової комісії не стануть більш об'єктивними від тої комісії, що була створена Постановою Президії Верховної Ради України 1 лютого 1993 року. У довідці цієї комісії, її автори обмежилися переліком документів, підготованих колишніми службами НКДБ, КДБ, копіями архівних документів ОУН-УПА та трофейних документів німецької імперської канцелярії. При цьому, жодних з названих архівних матеріалів, автори оригіналів цих документів не бачили і не знають, де вони знаходяться і чи взагалі вони насправді існують.
У своїй довідці, її автори зробили спробу розділити матеріали, що стосуються діяльності ОУН-УПА, на чотири підрозділи, а саме:
а) матеріали щодо діяльності ОУН в період до 1939 року, які характеризують її тільки як антирадянську і антикомуністичну організацію;
б) документи 1939-1941 рр., в яких домінують матеріали, що відображають нелегальну діяльність ОУН проти радянської влади та її співпрацю з фашистською Німеччиною.
в) матеріали періоду 1941-1944 рр., що відображають створення і діяльність військових формувань українських націоналістів з позиції їх боротьби з радянськими партизанами, Червоною Армією і взаємостосунків із армією і спецслужбами Німеччини.
г) в документах післявоєнного часу 1945-1955 рр. йдеться про дії органів Радянської влади по подоланню збройного опору ОУН-УПА. Тут кримінальними справами, програмними документами, відповідними наказами і інструкціями ОУН-УПА викривлено й тенденційно відображено діяльність ОУН-УПА щодо цивільного населення Західної України.
Автори довідки комісії 1993р. саме в такій формі характеризують діяльність, спочатку ОУН, а потім вже УПА. Як стало відомо, й теперішня Урядова комісія робить подібну спробу якось розділити ОУН і УПА, незважаючи на те, що за архівними даними 50% вояків УПА були членами ОУН.
Можна навести ще декілька прикладів тенденційного, заідеологізованого підходу комісії до створення довідки про діяльність ОУН-УПА:
Автори довідки стверджують: "На початку другої світової війни, коли Польща перестала існувати як самостійна держава (автори довідки замовчують чому і завдяки кому вона перестала існувати), а західно українські землі увійшли до складу Української ССР, підпільна мережа ОУН, яка збереглася, почала активно готувати кадри для збройної боротьби проти радянської влади на випадок нападу фашистської Німеччини на СРСР". На підтвердження вище сказаного автори довідки наводять витяг із документу ОУН під назвою "Наші основні завдання": "Наша основная цель в ликвидации врага - Москвы, для этого предлагается: узнавать и изучать территорию, топографию даной местности (реки, мосты, леса, болота, дороги, селения высоты искусственные сооружения, казармы, укрепления и т. д.) административное деление территории (районы, области и т. д.). Положение вражеских сил - вражеские военные гарнизоны, команды НКВД, сеть сексотов, месторасположение КП(б)У и комсомола, принадлежащие Москве здания и т.д. …" Що це фальшивка сумніву немає. В ній відсутня дата, місце видання. Названий документ виконаний на російській мові, чого не практикувала ОУН, причому у архівах відсутній оригінал а є тільки копія з копії. Далі в довідці на 35-ти сторінках подається набір документів на