комуністичних ідеологів про співпрацю ОУН-УПА з німцями.
30 червня 1941р.Після проголошення проводом ОУН Степана Бандери "Акту відновлення Української державності" провідники українського націоналістичного руху були заарештовані німцями і поміщені у концентраційні табори. Одночасно з проголошенням Акту відновлення незалежності України, провід ОУН направляє на схід України так звані "похідні групи"членів ОУН, які налічували 5000 чоловік, Їх спочатку нещадно знищували німці а пізніше й комуністи. Як "похідні групи" ОУН в 1941 році, так і після війни ОУН-УПА прагнули до утворення нелегальних національно-державних структур, альтернативних німецьким окупаційним органам та органам більшовицької влади.
Ще на початку свого становлення ОУН-УПА оприлюднює своє звернення до народу і червоноармійців:
"Червоноармійці не йдіть проти народу. Не виступайте проти повстанських загонів! Не допомагайте кремлівським тиранам придушувати революцію!
Смерть Гітлеру й Сталіну!
Смерть воєнним поневолювачам Берліну і Москви! Геть імперіалістичну війну! Хай живе революція поневолених народів! Хай живуть самостійні держави всіх народів! Хай живе мир і дружба всіх народів!"
Постій, жовтень 1943 р.
Головне Командування
Української Повстанської Армії.
Сьогодні відомі сотні великих і малих бойових операцій, які проводила УПА проти німців. Відомі й чисельні директиви Рейху, спрямовані на знищення членів і вояків УПА. Ще до приходу Червоної армії в західних областях України, багато районів її території були повністю очищені повстанцями від німців і створені, так звані, "Республіки УПА".
В січні 1944р. на Волині відбулось перше зіткнення повстанців з військами НКВД. Провід ОУН, який продовжував діяти, незважаючи на арешт німцями багатьох його провідників 11-15 липня біля с.Лужок-Горішній Турківського р-ну Дрогобицької області, скликав великий збір", на якому представники всіх державницьких організацій України вирішили створити для боротьби з комуністичним режимом, за відторгнення України від СРСР об'єднаний орган - Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Було затверджено "платформу" та "універсал" цього органу, обрано підпільний уряд. Президентом УГВР обрано Кирила Осьмака.
В червні 1945р. УРСР стала членом ООН. Підтримуючи Україну на міжнародному рівні, Москва, у такий спосіб, розраховувала на те, аби хоч якось пом'якшити проблеми, які вона мала у Західній Україні. Цим більшовики намагались продемонструвати міжнародній спільноті своє "толерантне" ставлення до "самостійницьких" прагнень українців. Однак фактично придушувався навіть натяк на це. Було приховано правду й про тих, хто виборював волю Україні. Наприклад, про Кирила Осьмака, обраного у 1944р. на Великому зборі ОУН Президентом УГВР. Його заарештували і засудили до 25 років позбавлення волі. Він помер 16 травня 1960 року у Володимирській тюрмі (Росія) після 15 років, 8 місяців і 3 днів ув'язнення.
Під контролем центральної московської влади відбувалась "советизація" західно-українських земель. По суті це було утвердження, вже випробуваної режимом в 20-30 роки, моделі соціалізму, насильницьку уніфікацію всіх сфер життя за стандартом тоталітарного суспільства. Комуністичний режим вдався до брутальних насильницьких дій на територіях західної України. Було застосовано метод депортації населення. Наймасовіша депортація відбулась у 1947р. За період з 1944 по 1953 рр., під виглядом боротьби з ОУН-УПА, з західних областей України (крім Закарпатської обл.) було депортовано 65 906 сімей загальною чисельністю 203 662 особи.
З другої половини 1945 року, за вказівкою центрального проводу ОУН, великі підрозділи УПА були переформовані у дрібні, але добре згуртовані та озброєні, з дислокацією у лісових масивах, загони. Виникла широка мережа підпільних "боївок" (10-15 чол.) у сільській місцевості. Все це складало серйозну небезпеку для режиму.
Москва не довіряла Київському керівництву і все що стосувалось боротьби з національно-визвольним рухом планувалось та здійснювалось під керівництвом кремля. У постанові Політбюро ЦК від січня 1945р. "Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами у західних областях України" подається розгорнутий план заходів антинаціоналістичної боротьби. У цій Постанові, дослівно, подається таке: "Добитися у найближчий час такого становища, щоб у кожному населеному пункті була б наша агентура". В постанові також міститься заклик до прямих репресій проти мирного населення: "Не оминати жодного випадку банд проявів без репресій у відповідь, посилити виселення сімей бандитів і куркулів, які надають яку б то не було допомогу бандитам". Тобто оголошувалась війна не тільки ОУН-УПА а всьому народу. З 1944 по 1952 рік у західних областях України репресіям було піддано 500 000 осіб, у тому числі заарештовано понад 134 000, вбито понад 153 000 осіб. Застосовувався метод так-званого адміністративного "добровільного" переселення. Тільки у Станіславській області (тепер Івано-Франківська) було повністю знесено 36 сіл, а мешканців переселено у різні райони східних областей України та республіки СРСР. Репресивна політика щодо депортованих, за вказівками кремля, проводилась до 70-х та початку 80-х років. При переселенні депортованих сіл розлучались сім'ї, а за повернення до рідних осель для депортованих була встановлена кримінальна відповідальність. При останній заміні в СРСР паспортів, селян позбавили навіть даних про місце народження. У цих паспортах місцем народження визначалось місце депортації.
Вакуум репресованих, вбитих та депортованих в Україні заповнювався присланими із центральних областей та республік СРСР партійними і радянськими кадрами. Тільки на червень 1946 року до Західної України прибуло 86 749 партійних, радянських, комсомольських працівників, спеціалістів промисловості, сільського господарства, системи освіти, охорони здоров'я, культурно освітніх закладів.
Ще в період німецької окупації, московське керівництво ставило своїм командирам партизанських загонів завдання знищувати загони УПА, засилати до повстанських формувань своїх людей, аби розкладати їх з середини й вести активну антинаціоналістичну агітацію серед місцевого населення. В серпні 1944 року Політбюро ЦК