Громади ранніх народовців у східній Галичині (60-1 роки xix століття)

У новочасній історії України шістдесяті роки XIX ст. позначені форму-ванням національних організацій - "громад", що служили основою для україн-ського руху впродовж кількох наступних десятиліть. Перші громади утворилися в 1861-1862 pp. у Петербурзі, Києві, Полтаві, Харкові та Чернігові. Дехто з дослідників схильний шукати витоки громадівського руху в польських студентських "ґмінах", що бурхливо розвинулися ще в 50-х pp. XIX ст. при Київському університеті св. Володимира, інші датують заснування першої Київської української громади 1858 p., наголошуючи на її початковій неза-лежності від польських впливів. У будь-якому разі виникнення Київської громади було пов'язане з "наверненням на українство" (вислів Володимира Антоновича) студентської молоді, вихованої у польському чи російському дусі, Хрестоматійними є відомості про те, що діяльність громад зосереджувалася навколо недільних шкіл для народу, а отже, мала виразно народницький ("народолюбний"), просвітницький характер, великого мірою зумовлений новими обставинами пореформової Росії. Сучасні історики також під-креслюють, що "громадівці [...] утверджували в публіцистичних виступах і в ідейній боротьбі напередодні повстання 1863 р. самобутність історії, культури, мови, літератури українського народу, а тим самим поширювали й утверджу-вали українську національну ідею та державницьку думку"1.

Крім народних шкіл, громадівці займалися проведенням літературних вечорів, влаштуванням громадських бібліотек, складанням словників, збором етнографічних матеріалів тощо. Характерною ознакою і польських, і україн-ських студентських товариств було прилюдне вбирання українського народного одягу або козацького історичного костюму. Студентські таємні товариства-громади були, отже, тими інституціями, в яких кристалізувалася або ж навіть докорінно змінювалася національна або й соціальна свідомість молодої інтелігенції: приклад Володимира Антоновича і його 14 послідовників є дуже

ПРОМОВИСТИМ2. ; :. ; :

Під тиском російських урядових обмежень діяльність громад пішла на спад вже з середини 60-х років XIX ст. і лише частково відновилася у

наступному десятилітті. Подібний до наддніпрянського галицький гро-мадівський рух зумів, натомість, у той же час виробити нові інституційні форми українського відродження. Однак в історичній літературі значно більшу увагу присвячено наддніпрянським громадам, тоді як діяльність їх галицьких відповідників нерідко представляється як незначне маргінальне відгалуження загальноукраїнського руху або ж замовчується зовсім.

Поява громад у Галичині була важливим аспектом раннього народовецького руху, що виникнув на початку 1860-х pp. під впливом українського національного відродження на Наддніпрянщині та конституційних реформ у Габсбурзькій монархії. Ідеологічні засади цього руху вже розглянуті в ряді досліджень3. Ранні народовці відіграли вирішальну роль у перенесенні елементів новочасної української ідентичності, вже сформованих на підросійській Україні, на галицький грунт, у наближенні галицьких мовних норм до загальноукраїнських, поширенні новітньої української літератури та історичної свідомості в Галичині. Вони намагалися гармонійно поєднати слов'янську ідею з українською національною, протистояти російському панславізму, і вже в той час сформулювали власну федеративну політичну програму.

Натомість про організаційну основу раннього народовецького руху - галицькі громади 60-х pp. XIX ст. - писали, як правило, фрагментарно або ж дуже узагальнено (за винятком студій Ярослава Гординського та Степана Трусевича4). Ця стаття є спробою більш детальної реконструкції історії формування та діяльності сітки ранніх народовецьких громад на підставі листування галицьких "громадян"5, спогадів сучасників (Олександра Барвінського, Анатоля Вахнянина, Остапа Терлецького6) та матеріалів тогочасної преси.

Можна погодитися з усталеною думкою про те, що ранні народовці свідомо організовували громади за наддніпрянськими взірцями. Інформація про громади потрапила в Галичину майже одночасно з поезією Тараса Шевченка, її привіз у другій половині липня 1861 р. відомий "хлопоман" Володимир Бернатович. По дорозі до Праги він зупинився у Львові й розповів групі молодих львів'ян про піднесення українського руху на Наддніпрянщині. Син відомого "будителя" Маркіяна Шашкевича Володимир (1839-1885), на той час -випускник гімназії, згодом згадував про цю зустріч так: "в моїй піддашній кімнатці я тогді приймав так дорогого гостя — гостя з України. Закликавши Данила Танячкевича і других молодят, ми з несказаною розкошею слухали оповідань про Україну, Києвську громаду, про Шевченка, Куліша, Костомарова, Марка Вовчка і т. д., нам росло серце в грудях і наші надії становились чим раз то сміліще"7. Громади, про які В. Бернатович розповів кільком студентам у помешканні В. Шашкевича, уже за пару років виникнули у всіх більших містах Галичини і стали організаційною основою раннього народовецького руху.

Як стверджував В. Шашкевич, спочатку лише п'ятеро осіб у Галичині дотримувалося української національної ідеї (очевидно, що йшлося про національну ідею у скристалізованому вигляді, яка вже сформувалася на той час на Наддніпрянщині). Серед них він назвав себе, Данила Танячкевича (1842-

1906), Федора Заревича (1835-1879), Євгена Згарського (1834-1892) і Ксе-нофонта Климковича (1835-1881)8. Дехто з засновників народовецького руху виніс її ще з родинного дому. Усі вони, хоч народжені не у Львові, за чудовим збігом обставин опинилися у столиці Галичини на початку 1860-х років.

В 1862 р. у Львові вже діяли дві перші народовецькі громади: серед вихованців духовної семінарії і серед світських студентів університету. Спершу, очевидно, утворилася громада семінаристів. Вона була краще організована, вела різносторонню діяльність (наприклад, мала свій драматичний гурток) і нараховувала декілька десятків членів. Студенти Львівської духовної семінарії опинилися під безпосереднім впливом нових явищ галицького громадсько-політичного життя, спричинених частковою лібералізацією політичного режиму, - у приміщенні семінарії проходили засідання Руського сеймового клубу4. В середовищі львівських семінаристів у той час було велике патріотичне піднесення, зріс інтерес до власної літератури10. За спогадами Анатоля Вахнянина (1841-1908), "кружок семінарицьких народовців рішив