Однією з найраніших була громада гімназистів у Самборі. Вже у січні 1863 р. з нею листувалися на сторінках преси львівські народовці29. До Самбірської громади того року належало 14 учнів30, однак її ядро становили декілька друзів-старшокласників: "Громада наша дуже мала! Дуже мала, бо тільки може так по правду сказати 5 або 6!!! до тій лічатця. Ті то щиро покохали Украіну, ті пізнали, куди нам йти. Инні то до тій громадкі належать [...] то тількі тілесно," - нарікав у листі до Данила Танячкевича гімназист Антін Лав-рівський31. Окрім нього, з львів'янами регулярно листувався майбутній поеті журналіст Володимир Стебельський.

Очевидно, що восени 1863 р. (а не у 1864 p., як вважав відомий дослідник Ярослав Гординський та інші дослідники) народовецька громада з'явилася в Тернопільській гімназії32. Там викладав Василь Ільницький (1823-1895), що в 1863 р. листувався з львів'янами33, але він не був причетним до її утворення. Ініціатива походила від самих учнів. Одним із співзасновників громади був Іван Пулюй (1845-1918), у майбутньому відомий вчений-фізик і

громадський діяч. "С початку того року пізналисьмо ся поволенько оден другого - і так собралося нас 13 - всі суть нові пришелці - с тамтогорічних громадян суть тілко Герасим Нанкевич і я", - повідомляв він львівських народовців у січні 1864 р34. Серед перших членів Тернопільської громади вирізнялися брати Барвінські, Михайло Чачковський та ін.

Дослідники традиційно вказували, що народовецька громада у Ста-ніславові почала діяти в 1865 р.35, очевидно, маючи на увазі те, що на той час вона набула чіткої внутрішньої організаційної структури, а також спираючись на спогади Остапа Терлецького36. Однак перші згадки про Станіславівську громаду (щоправда, малочисельну) маємо ще з січня 1863 р. (сам О. Терлецький деінде визнавав, що у Станіславові вже тоді існувала невелика громада)37. Ключовою постаттю у заснуванні народовецького руху в Станіславові був молодий учитель Омелян Гороцький, що підтримував регулярний контакт з львів'янами38. Станіславівська громада була, по суті, заново заснована восени 1865 р. (цікаво, що того ж року було презасновано і Львівську громаду) з ініціативи львівського семінариста О. Непоправного та місцевих гімназистів 0. Терлецького і В. Навроцького39.

Складним був шлях до утворення громади у Дрогобицькій гімназії. Гімназисти налагодили листування з львівськими народовцями вже у січні 1864 p., але великою перешкодою було те, що дирекція гімназії прискіпливо наглядала за поведінкою учнів, а серед учителів на той час не було майже нікого, хто сприяв би молоді. "О громаді не ма що ані мислити. Директор хотів мене за то вигнати, що я хотів бібліотеку руську и громаду заложите"; "в нас по руске двох чи трох носится, а решта боїться Директора и профессорів, бо як тя змірит оком, то аж боягус перелякаєся. Де кто по руски носив ся, то скинув геть", -так дрогобицькі гімназисти повідомляли про стан справ до Львова. Усе ж таки того року близько десяти учнів старших класів гімназії (серед інших - майбутній учитель Франка Теофіл Грушкевич [1846-1915]) уклали план заснування своєї громади40.

Зі згадок у листуванні, спогадів, газетних статей відомо про народо-вецькі громади в Бережанах і Чернівцях (вже у 1863 р. з ними спробували, щоправда безрезультатно, листуватися самбірські громадівці)41. Гуртки українофільської молоді вже у 1863 р. існували також у Відні та Ужгороді. "Молодій громаді в Унгварі" львівські народовці адресували сердечне вітання у лютому 1863 p.: "З письма п. П... [?] ми довідались, що ваші парубки стали щирими козаками - покинули чужій веліка-русской язик, а проговорили своїм южно-руським словом, поодягались по наськи, позакладали гарні козацькі яломи: словом стали невідродними синами нашої неньки Великої України. Спасибіг Вам за те, сердешні братья! - служіть нашій гадці вірно, як знаєте та як можете; не зможуть бо нас Карпати розлучити, так як не розлучили кордони!"42

Дослідник громадівського руху С. Трусевич встановив, що иародовецькі громади мали сталу структуру, статут, у кожній були свій війт (голова), писар, касир, бібліотекар, контролер43. Інколи діяла громадська "канцелярія", яка

відповідала за листування. При вступі до громади складалась урочиста присяга. Єдиного зразка тексту присяги не було. Очевидно, його встановлювали самі засновники громади44. Акт присяги міг мати особливий ритуальний характер45. Заприсяжені члени громад дотримувалися суворої таємниці про їх існування, очевидно, щоб уникнути нагляду чи переслідувань з боку шкільної адміністрації і поліції.

Вступ у громаду сприймався як вступ у козацький лицарський орден: громадівці називали самі себе козаками, вважали себе "братами", намагалися вбиратися по-козацьки, вести себе у щоденному житті так, як вели б себе, на їхню думку, запорозькі козаки. Козацький стрій був тією наочною ознакою, що відрізняла "своїх" від "чужих" та дозволяла провести межі своєї