Членами громад були тільки особи чоловічої статі (очевидно, що дівчатам і жінкам не годилося мішатися в "козацьке товариство", що історично мало виразно маскулінний характер). Нерідко громадівці придумували для себе "козацькі" імена, якими й користувалися при спілкуванні47. За цією немовби дитячою забавою приховувалася глибока, повна відданість громадівців "щирій українській ідеї". Самі молоді народовці писали, що їхні "щирі молоді серця, пізнавши нашу народну ідею, пламеніют горячою любов'ю до сестриці нашой України, в котрих жиє правдивого патріотизму; котрі готові суть принести Отчині в дари все, що їм є найдорожчого, навіть слиб-того треба було своє житьє, свій цвітущий вік"48.

Головною метою діяльності громад була національна самоосвіта, обго-ворення актуальних мовно-літературних та політичних питань. Громадівці намагалися поширити українську мову в щоденному вжитку, витіснити польську. Таким чином вони компенсували недоліки тогочасної гімназійної освіти, що мала тоді виразно проімперський і позанаціональний характер. Мабуть, найкраще самоосвітня діяльність була зорганізована вТернополі. З листа І. Пулюя довідуємося, що "всі сходятця на призначеннім містци пильно, що до науки нема також ніц закинути; є у нас 3 годин на тиждень в неділю середу і суботу віт 5той год. до шестой і так в середу гістор. в суботу література, в неділю декламація и читаєся також слово. Робит ся також у нас Альбум. Кто має коли вільний час робит вірши, котрі ідут під критику і вписуютця до книжки. До гісторіі як і до літератури суть призначени члени, котрі колією приготовлятися мусят с тих предметів [...] і так до гісторіі читирох, до літератури тількож - до деклямаціі пятьох. Кождий з них має приготовлятися ісключно, с призначенного предмета, з других же предметів як по чій волі [...] В неділю провадит ся диспута в преподаванной на тижне гісторіі і літературі"49.

Щоб вивчити українську літературну мову, літературу, історію, громадівці спрагло очікували на твори східноукраїнських письменників, істориків,

фольклористів, насамперед на поезії Тараса Шевченка. Нерідко львівські народовці переписували від руки увесь "Кобзар" чи "Гайдамаки" для провін-ційних громад50. Громадівці ж усе одно скаржилися на брак нових українських книг і просили львів'ян вчасно надсилати їх. Щоб купувати дорогі й часто недоступні учням видання, громадівці засновували громадську касу, збирали членські внески, а отримані зі Львова чи куплені книги зберігали у громадській бібліотеці51. Інколи громадівці винаймали невеликі приміщення, де розміщали бібліотеку і влаштовували зібрання52. Всі громади передплачували та розпов-сюджували львівські народовецькі видання і нерідко своїми грошовими пожертвами підтримували їх існування53.

Так, тираж "Мети", що сягав 350-500 примірників54, розповсюджувався головним чином через членів громад. У листах до Д. Танячкевича знаходимо цікаву інформацію про поширення, продаж "Мети", як і жваві відгуки читачів на окремі публікації. Громадівці намагалися залучити до читання "Мети" якнайширші кола, насамперед інших гімназистів, а також і священиків на провінції. Самбірський народовець А. Лаврівський захоплено писав до Д. Танячкевича відразу після виходу перших номерів часопису: "Мета" удержує ту духа для нашої ідеї, бо потверджає наші бесіди, котрі ми ніколи не залишаємо [...]. "Мета" це защита наша, і котру ми як найдальше розширити усіми силами стараємось. Усі ексемпляри, що був П. Климкович на рукі Скобельського прислав, розпродалося, ба наветь й забракло, бо дуже кожньому теж впо-добалось [...]"55. Часто "Мету" роздавали учням даром, оскільки в тих не було коштів на передплату56.

Повертаючись додому в села на релігійні свята, гімназисти брали із собою "Мету". "Коби то ми Мету ще перед святами дістали - а у вівторок великого тижня роз'їжджаємося - тоби то добре було. На святах був би час прочитати собі та другим на селі", - просив у львів'ян один самбірський гімназист57. В. Стебельський із Самбора розповідав, як "на празнику в *** заговорилось про Українщину, вітак про її реперезентацію в Галичи, про Мету. Говорилось, говорилось, - душа росла, твар паліла"58.

У кореспонденції В. Шашкевича натомість знаходимо чимало матеріалів про передплату та розповсюдження народовецької газети "Русалка" (1866). Найсильнішу підтримку "Русалка" мала серед народовецької молоді Терно-пільської гімназії. Там у неї було майже 20 передплатників, а в інших гімназіях -від 5 до 1559.

Однією з найцікавіших сторінок діяльності громад було видання власних рукописних часописів. У Львівській духовній семінарії з 1861 р. виходили рукописні гумористичні часописи "Клепайло" (під редакцією А. Вахнянина), "Гомін", "Фірман", "Відьма" (під редакцією О. Партацького)60. У 1864р. станіславівські народовці видавали газетку "Віщун"61. Інколи такі рукописні журнали виходили регулярно, протягом кількох років і компенсували відсутність власних друкованих видань. Так, Станіславівськагромада у 1866-1868 pp. два рази на місяць видавала свій часопис "Зірка", в якому поміщала власні поетичні

твори, репортажі з вакаційних мандрівок, власноруч зібрані фольклорні матеріали, критичні огляди62. Якийсь час, за висловом О. Терлецького, це була "одинока народно-руська газета на всю Галичину й Україну"63. Однак такі часописи, як правило, існували недовго.

Важливе місце в діяльності громад займало проведення декламаторських вечорів, на які інколи запрошували ширшу публіку. А. Вахнянин у 1863 р. намагався організовувати такі зібрання щосуботи після обіду в духовній семінарії64. Часто декламаторські вечори були присвячені річниці смерті Тараса Шевченка. На таких вечорах також зачитувалися доповіді, особливо якщо мало прийти більше учнів, не залучених у громадівський рух. Так, самбірські громадівці готувалися