Головне ядро громадівського руху становили учні старших (сьомого-восьмого) класів вищої гімназії. Часто під їхнім впливом перебували молодші учні. Старшокласники давали їм читати твори нової української літератури, формували їх національну свідомість, залучали до громадівського життя (наприклад, станіславівські громадівці у 1868 р. навчали "гарних речей" молодших "шестаків", тобто учнів шостого класу гімназії)66.

Громади підтримували зв'язки насамперед із львівськими народовцями, згодом з редакціями народовецьких часописів у Львові. Листів Данила Танячкевича, в яких той постійно давав вказівки і поради, нерідко заохочував і підбадьорював зневірених, громадівці чекали, "як каня дощу"67. Серед молодих народовців існував справжній культ Танячкевича: його листи й фотографії передавалися з рук в руки нарівні з портретами видатних українських письменників; його називали "Научителем", "Батьком", "Душею нашої ідеї", "Соколом-гетьманом", але водночас він залишався козацьким "ріднісіньким Братом", "січовим товаришем", "середечним та єдиним Другом". Інші чільні народовці займали своє місце у козацькій ієрархії: до Ксенофонта Климковича, наприклад, зверталися як до "осавула", або як до "війта". З особливою пошаною молоді громадівці писали звернення до Юрія Федьковича, чиї твори тоді вперше появилися в галицьких виданнях, хвилювалися за стан його здоров'я68.

Громадівці намагалися провести ряд координованих зі Львова суспільних акцій. У 1863-1864 pp. вони збирали підписи під петицією з проханням заснувати у Львівському університеті кафедру української історії та запросити Миколу Костомарова викладати на ній69. Тоді ж громадівці розповсюджували адресу до віденського уряду з проханням заступитися за підросійських українців, що зазнали на собі репресивну дію Валуєвського циркуляру70.

Листування і відносини між самими громадами були більш спорадичними. Інколи вони приносили користь (наприклад, перемишльські гімназисти визнавали, що багато навчилися з листа від тернопільчан71), інколи вели до

конфліктів (коли дрогобицькі громадівці образилися на самбірчан за дещо зверхній і в'їдливий тон листа - тоді в ролі судді мали виступити львів'яни72).

Д. Танячкевич намагався зберегти тверду дисципліну серед громадівців і суворо картав, наприклад, тернопільчан за надмірне, на його думку, захоплення танцями й дівчатами73. Львівські провідники народовецького руху пильнували за тим, щоб патріотичне захоплення козакуванням не зводилося лише до зовнішніх форм і забави74. Зрештою, самі громадівці намагалися твердо дотримуватися дисципліни, відчисляли зі своїх лав тих, котрі несумлінно ставилися до своїх обов'язків, пропускали зібрання.

Хоч чисельність громад була невелика, їх діяльність стала важливим етапом історії українців Галичини. Громади були основою для росту народовецького руху, через них залучалися нові прихильники народовецтва серед молоді. Так, Євген Олесницький, прийшовши до Тернопільської гімназії в 1870 p., вже застав там добре зорганізоване громадівське життя. Зокрема, протягом 70-х років зберігалася традиція суботніх пообідніх зібрань та дискусій. На думку Є. Олесницького, саме завдяки діяльності громади в нього та його друзів ще перед вступом в університет сформувалася українська національна свідомість75.

Деякі громади на якийсь час занепадали, тоді відновлювали свою діяльність знову. Оскільки вони діяли в гімназіях, носили таємний характер і не були відкритими громадськими інституціями (їхні статути не були затверджені владою), то нерідко припиняли своє існування у зв'язку із завершенням навчання найбільш активних їх діячів, що переїздили до інших міст. У наступні десятиліття громади доводилося декілька разів засновувати заново. Наприклад, відомий письменник Андрій Чайківський пригадував, що Самбірську учнівську ("студентську") громаду було створено заново в 1874 р.: "не можна казати, щоб це було відновленням давньої студ.[ентської] громади, бо про давню навіть традиція загирилась"76.

Усе таки вплив діяльності перших народовецьких громад був відчутним вже у другій половині 60-х pp. XIX ст. Прикметно, що відновлення Львівської громади в 1865 р., про яке йшлося вище, відбулося завдяки колишнім членам гімназійних громад, що приїхали для навчання в університеті до столиці Галичини77. Оскільки тодішні галицько-руські національні інституції перейшли під вплив староруського й русофільського угруповань, у середовищі ранніх народовців почали виникати плани створення, окрім напівтаємних громад, більш довготривалого офіційно зареєстрованого літературного або просвітнього товариства. Віденський громадівець Порфирій Павлусевич пропонував у квітні 1866 р. В. Шашкевичу: "Діло, яке я задумав осущити, є моя Вам може з давніще знана гадка о завязанню товариства літературнього. Клімкович з тим цілком згодився, тай всі академіки тут до того пристали, ходить лишь о Львовян. Що з Матицею непорядна година, сього не потребую доказувати, самі знаєте". На його думку, товариство могло б згромадити коло 300 членів, займатися виданням книг і протистояти Галицько-руській матиці. Центр мав знаходитися у Львові, а патронами товариства могли б стати о. С. Качала, Ю. Лаврівський, М. Ди-

мет78. Сам В. Шашкевич у 1867 р. в дописах до "Русі" виступав за створення товариства для підготовки і видання навчальних книг народною українською мовою79, відновлення "явної" громади на демократичних засадах80. Ці ідеї реалізувалися із утвердженням конституційного устрою в Габсбурзькій монархії та заснуванням товариства "Просвіта" (1868) і Товариства ім. Шевченка (1873)8'. Отже, громади відіграли визначну роль у формуванні українського національного руху в Галичині, виховавши ціле покоління українських діячів і створивши власний зразок неформальних товариств для української гім-назійної молоді на майбутнє. Водночас у ранньонародовецьких громадах на початковому етапі їх існування не було такої активної просвітницької діяльності, зокрема роботи в народних