1 Іванова Л. Г., Іванченко Р. П. Суспільно-політичний рух 60-х pp. XIX ст. в Україні: до проблем становлення ідеології. - Київ, 2000. - С. 209-210. Див. також класичну студію з міжвоєнного періоду про громадівський рух: Житецький 1 Київська Громада за 60-тих років // Україна (Київ). - 1928. - Кн. 1. - С 91-125.

2 Ульяновський В. Син України (Володимир Антонович: громадянин, учений, людина) // Антонович В. Б. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. - Київ, 1995. - С 40-46.

3 Про ідеологію раннього народовецького руху та його роль у громадсько-політичному житті Галичини докладніше див.: Стеблій Ф. Слов'янська ідея в інтерпретації української публіцистики в Галичині 60-80-х pp. XIX ст. (За матеріалами народовської преси) // Другий Міжнародний конгрес україністів (Львів, 22-28 серпня 1993 p.). Доповіді і повідомлення: Історія. Ч. 1.-Львів, 1994. - С. 199-208; Мудрий М. Галицькі народовці в 60-х pp. XIX ст.: спроба модернізації української національної ідеї // Молода нація. - Вип. 3. - Київ, 1996. - С. 213-219; ПашукВ. Зародження народовецького руху в Галичині // Наукові записки Львівського історичного музею,

- Вип. 7. - Львів, 1998. - С 256-271; Середа О. Національна свідомість і політична програма ранніх народовців у Східній Галичині (1861-1867) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Вип. 34. - Львів, 1999. - С 199-214.

4 Гординський Я. До історії культурного й політичного житя в Галичині у 60-тих pp. XIX ст. -Львів, 1917;Трусевич С. Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в50-70-хрокахХ1Хст.

- Київ, 1978. Див. також відповідні розділи авторства останнього дослідника в колективній монографії "Історичні передумови возз'єднання українських земель" (Київ, 1988).

5 Найбільший відомий нам корпус листування "громадян" зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, зокрема у фондах Наукового товариства ім. Шевченка (ф. 1), "Народного Дому" (ф. 2) та Барвінських (ф. 11). Див. також Галичина й Україна в листуванні 1862-1884 pp. Матеріали до історії української культури в Галичині та її зв'язків з Україною / Зібрав К. Студинський. - Т. 1. - Харків-Київ, 1931.

І.Я. Райківський

МІСЦЕ І РОЛЬ ГАЛИЦЬКОГО НАРОДОВСТВА В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ XIX ст.

Під терміном "українське національне відродження", який у науковий обіг ввели класики вітчизняної історіографії М.Грушевський, Д.Багалій, Д.Дорошенко, І.Крип'якевич, І.Лисяк-Рудницький, розу-міють комплекс подій і явищ XIX століття, пов'язаних із поширенням у масах національної самосвідомості, активізацією українського національного руху. Хронологічно це охоплює період від 1780-х років, коли російський царизм за часів Катерини II ліквідував залишки української козацької державності, до початку Першої світової війни 1914 р. [ 10, с 197]. Особливість національного відродження України поля-гає в тому, що воно розгорталося як два потоки - однакові за змістом, паралельні за напрямком, приблизно одночасні в хронологічних межах, але розмежовані територіально: один протікав у Наддніпрянській Україні під владою Російської імперії, а другий - на західноукраїнських землях у складі Австрійської (пізніше - Австро-Угорської) імперії [18; с 18, 20].

Національне відродження усіх народів Східної Європи, що перебували під імперським поневоленням, у тому числі й українського, можна умовно поділити на три етапи. На першому, науковому етапі (кінець XVIII ст. - 40-і pp. XIX ст.) окремі вчені або ентузіасти займалися народознавством, збирали спадщину народу: досліджували його історію, фольклор та мову; одночасно почала розвиватися на народній основі нова українська література [17, с.9]. Друга стадія - це організаційний або культурний період (кінець 40-х - 80-ті pp. XIX ст.), коли національно свідома інтелігенція в результаті скасування кріпосного права та часткової лібералізації імперських режимів отримала змогу проводити культурно-освітню роботу серед широких селянських мас. Створивши різні організації, передові представники вітчизняної науки і культури "пішли в народ", щоб підняти рівень національної самосвідомості. Нарешті, на третьому, політичному етапі (з 1890-х pp.) з'являються національно-патріотичні організації, партії, які поряд із культур-ницькими завданнями починають висувати політичні вимоги. Одночасно з формуванням партійно-політичної системи суспільства розширювалася інституційна підстава національного життя. В основу

діяльності українських політичних партій була покладена ідея політичної . самостійності рідного народу, самоврядування на етнічній території [10, с. 199; 11, с.433]. Зрозуміло, що періодизація національного відродження умовна і не виключає наявності в певних рамках елементів тієї чи іншої стадії.

В контексті українського національного відродження галицьке народовство зародилося на початку другого, організаційного (культурного) періоду. Ідейні витоки народовської (українофільської) течії можна простежити на стадії збирання спадщини, коли передова інтелігенція обгрунтувала окремішність українського народу, усвідомила етнічну, мовну і культурну єдність українців по обидва боки російсько-австрійського кордону. Розвинувши традиції "Руськоїтрійці", Головна руська рада в 1848 р. вперше в Австрії поставила українське питання як політичну проблему, домагалася поділу Галичини на Східну (українську) і Західну (польську) частини та утворення з українських земель окремої провінції. Від самого початку український національно-визвольний рух наштовхнувся на шовінізм польської шляхти, яка розглядала всю Галичину як плацдарм для відбудови Польської держави, керуючись концепцією історичної Речі Посполитої.

Після того, як австрійська влада придушила "весну народів" 1848