народовців намагалися діяти через існуючі руські установи, але швидко наштовхнулися на опір з боку русофілів, тому пішли шляхом створення власних організацій на ниві освіти і культури [11, с.430]. Народовська молодь заснувала у Львові товариство "Руська бесіда", яке виступило з ідеєю "просвіти народу", при ньому в 1864 р. створено перший професійний західноукраїнський театр (директор і режисер - О. Бачинський). У репертуарі його трупи переважали твори української тематики наддніпрянських драматургів: Г.Квітки-Основ'яненка, 1.Котляревського, Т.Шевченка та ін. Театральне мистецтво стало важливим засобом у процесі формування національної свідомості серед широких селянських мас. Відзначаючи великий вплив театру в підро-сійській, Наддніпрянській Україні на розвиток галицького театрального мистецтва, І.Франко писав: "Бо не тільки репертуар українського театру в Галичині запозичений майже цілком (з незначними винятками) з України, ... українська музика разом з українською драматичною творчістю зайшла в Галичину і тут придбала собі прихильників, але також і щодо гри галицькі артисти брали собі за зразок митців з України" [8, с 159].

Найбільш відома народовська організація - громадське культурно-освітнє товариство "Просвіта", засноване 8 грудня 1868 р. у Львові. Згідно з першим статутом, товариство було науково-просвітницькою організацією, що мала збирати і видавати зразки усної народної творчості, досліджувати побут та історію рідного народу. Але статут 1870 p.,«прийнятий на других загальних зборах, надав діяльності товариства суто просвітницьке спрямування. "Просвіта" як перша освітня організація для народу почала створювати на місцях власні філії та читальні. Основним напрямком діяльності "Просвіти" стало видавництво і поширення книжок серед простолюду. На відміну від москвофільського штучного "язичія", книгодрукування здійснювалося українською мовою, в простому і доступному для селянства стилі. Щоправда, народовське товариство "Просвіта" наважилося перейти до фонетичного правопису лише наприкінці XIX ст. Видання "Просвіти" масово поширювалися в селянському середовищі, лише до травня 1874 р. вийшла друком понад 81 тис. книжок. Особливо важливе значення мав випуск народовцями підручників для народних шкіл і гімназій у Галичині, завдяки чому з'явилася можливість навчання дітей українською мовою. Відомо, що за 1869-1876 pp. "Просвіта" видала 22 підручники загальним тиражем 15100 примірників. Серед видавничої продукції товариства слід відзначити календарі "Просвіти", що виходили майже щорічно (від 1870 р.) і поширювалися в тисячах примірників під

редакцією відомих письменників, науковців, громадсько-політичних діячів В.Левицького, Ю.Целевича, Ю. Романчука, І. Франка та ін. Крім продажу і розсилання своїх видань поштою членам "Просвіти", това-риство нерідко передавало книжки безкоштовно в різні організації -бібліотеки, лікарні, тюрми тощо [15; с.21, 25, 34].

Товариство "Просвіта" використовувало різні форми просвіт-ницької роботи в масах: музично-декламаторські вечори, вшанування пам'яті Т. Шевченка, М. Шашкевича, організацію аматорських вистав, спортивних гуртків, курсів української мови для неграмотних, службовців і т.д. Поступово все більша увага приділялася фінансово-господарській діяльності: організації позичкових кас і крамниць, випуску книжок на сільськогосподарську тематику тощо [15, с.35]. "Просвіта" була материнським тілом, з якого, з плином років, вийшло багато українських народних організацій. Так, "Руське педагогічне товариство", створене в 1881 p., перебрало педагогічну і шкільну роботу, згодом воно отримало назву "Рідна школа"; товариство "Народна торгівля" з 1883 р. зайнялося торговими справами і стало осередком споживчих крамниць по всій Галичині; "Наукове товариство ім. Т. Шев-ченка", що виникло в 1893 р. на місці однойменного літературного товариства, ставило наукові завдання; товариство "Сільський господар", засноване в 1898 p., виступило за піднесення сільського господарства і захист селянських інтересів; з гуртків при читальнях "Просвіти" розви-нулися спортивні товариства "Сокіл" (1894р.)та "Січ" (1900р.)[6,с 16].

Народовці організовувалися навколо періодичних видань. Першим органом народовського руху був літературний часопис "Вечерниці" у 1862-1863 pp. Протягом 1860-х років у Львові виходили такі періодичні органи, як "Мета" (1863-1865), "Нива" (1865), "Русалка" (1866). Усі ці видання, як писав І.Франко, "були зустрінуті і підтримувані молоддю з неописаним захопленням уже тому, що в них передруковувалися кращі, в Галичині до того часу невідомі, твори українських письменників" [21, с 138]. Зокрема, галицькі українці дістали змогу ознайомитися з творчістю відомих літераторів Наддніпрянщини: Т.Шевченка, І.Нечуя-Левицького, П.Куліша, М.Старицького та ін. Помітним явищем у розвитку народовської течії стала політична газета "Русь" (1867), котра стверджувала, що загроза існування українців як окремого народу виходить, насамперед, від росіян, поляків і німців [13, с.216].

Галицькі народовці отримували не лише ідейно-організаційну, а й фінансову допомогу з боку наддніпрянських громадівців. Кошти, що надходили з-за кордону, допомагали їм протистояти москвофільській

пропаганді, яка проводилася на західноукраїнських землях при підтримці царської Росії. У свою чергу, передова східноукраїнська інтелігенція через співробітництво з народовцями долала заборони щодо українського друку в Російській імперії і водночас намагалася перенести в Галичину центр загальноукраїнської діяльності. Саме при матеріальній допомозі наддніпрянців було засновано у Львові народовський журнал "Правда" (1867), якому судилося стати всеукраїнським літературно-науковим і політичним органом, "Товариство ім. Т.Шевченка" (1873) [7, с.536]. Важливе значення в активізації національного руху в Галичині мала діяльність П.Куліша - видатного наддніпрянського українського письменника, науковця, громадського діяча. "Він першим звернув увагу молодих галицьких українофілів на потребу ґрунтовного вивчення історії України", - писав І.Франко. По-друге, П.Куліш "звернув увагу галичан" на важливість "літератури для простого народу", "робив наголос на необхідності проводити освітню роботу в національному українському дусі" [20; с.203, 204].

Будучи лояльним до австрійського уряду, народовство почало еволюціонувати в напрямку формального націоналізму, обмежувало свою діяльність, головним чином, культурно-освітньою та літературною сферою і не проявляло інтерес до соціально-політичної проблематики. Так, протягом