численні подат-ки та виконував натуральні повинності, то цілком зрозу-міло, що на початку XX ст. соціальне напруження зросло в аграрному секторі. Не кращими були умови і в робіт-ників України, адже робочий день офіційно тривав май-же 11 годин на добу (часто-густо перевищуючи цю нор-му), 1904 р. майже 32% робітників Російської імперії було оштрафовано. Низька заробітна плата, жахливі умови праці, погане медичне обслуговування, відсутність полі-тичних прав і свобод, поглиблювали катастрофічне ста-новище трудящих мас в Україні. Вибух народного гніву назрівав.
Отже, промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку XX ст. були притаманні: концентра-ція виробництва, утворення монополій, спеціалізація ра-йонів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномір-ний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії то-що. Ці процеси, з одного боку, відображали розвиток укра-їнської промисловості у контексті загальноросійських тен-денцій, з іншого — були своєрідним підсумком впливу місцевих чинників.
В аграрному секторі України зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на то-вар спричинило посилення майнової диференціації селян-ства; посилилася експлуатація народних мас; загостри-лася проблема аграрного перенаселення тощо. Всі ці чин-ники посилювали напруженість у суспільстві, вели до за-гострення соціальних протиріч.
Національний рух на початку XX ст.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. активізувався національний рух в Україні. Посилилася активність по-літичних сил, набрала сили тенденція до їхнього згурту-вання, розгорнувся процес самовизначення утворених по-літичних осередків.
У 1897 р. на нелегальному з'їзді представників гро-мад у Києві виникла Всеукраїнська загальна організа-ція, її почесними членами стали діячі «старої громади» В. Антонович, П. Житецький, М. Лисенко, дійсними чле-нами — В. Беренштам, М. Кононенко, О. Лотоцький, Є. Чикаленко та ін. До складу цієї організації увійшло майже 20 українських громад та чимало студентських груп. Поява та функціонування Всеукраїнської загаль-ної організації була своєрідним заключним акордом громадівського руху, спробою організаційного згуртування патріотично настроєних національних сил. Проте її ставка на культурницьку діяльність вже не відповідала ні пот-ребам часу, ні настроям значної частини діячів націо-нального руху, особливо молоді. Саме тому вже 1900 р. група представників студентських українофільських гур-тків у Харкові створила першу на східноукраїнських зем-лях українську політичну організацію — Революційну українську партію (РУП), до проводу якої увійшли Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов. РУП органічно об'єднала «вільні громади», що функціо-нували у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Лубнах, Ні-жині та інших містах.
Першим програмним документом цієї організації ста-ла брошура «Самостійна Україна», автором якої був хар-ківський адвокат М. Міхновський.