2. ПРОВІДНІ ДІЯЧІ АКАДЕМІЇ

Провідники Академії — Петро Могила, Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький Інокентій Гізель, Сильвестр Косов, Йосиф Кононович-Горбацький, Йоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Иоасаф Кроковський, Теофан Прокопович, Георгій Кониський, Стефан Яворський, Митрофан Довгалевський, Данило Туптало, Давид Нашинський, Георгій Щербацький, Михайло Козачинський і сотні інших талановитих її учнів вірили в творчу силу науки, її спроможність розкріпачити людину й удосконалити людське суспільство. Освіта розглядалася могилянцями не лише як складова системи культури, засіб (рормування інтелекту й самопізнання людини, але і як чинник піднесен-ня національної свідомості, гарант політичної свободи. «Коли немає світла вчення, не може бути доброго смислу в державі» [6] вважав Те-офан Прокопович.

2.1. Розвиток української мови

Як наукова інституція Академія вирішує складне мовне зав-дання. Поряд з церковнослов’янською мовою — мовою вітчизняної книжкової спадщини — вчені Академії запроваджують вивчення грецької, за допомогою якої осягали богословські християнські джере-ла й греко-візантійську культуру, та латини, якою послугувалося того часу законодавство й судочинство, дипломати і вчені, наука і літерату-ра. Як і в європейських університетах, в Академії читають латиною курси вищих наук, пишуть твори, проводять диспути. Користуються нею і в приватному житті — листуються, складають реєстри бібліотек тощо.

Разом з тим професори Академії дедалі активніше залучають до літературного, наукового й ділового вжитку українську книжну мову, вво-дять до її строю слова народної розмовної мови, витісняють церковно-слов'янізми й латинізми, насичують українськими науковими і літературни-ми термінами — філологічними, філософськими, історичними, богословсь-кими тощо, формуючи таким чином українську літературну мову. Розвиток вітчизняного мовознавства в Академії розпочинається вже на початку ХVII ст., про що свідчать «Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича Сагайдачного» (1622) професора Касіяна Саковича, «Євхаристеріон» (1632) професора Софронія Почаського, «Требник» (1646) й інші праці Петра Могили, «Мир з Богом людині» (1669) Інокентія Ґізеля, твори Иоаникія Ґалятовського, Теодосія Софоновича, Лазаря Барановича, Дмитра Туптала й інших вчених. Теоретичне вітчизняне мовознавство пов'язане з іменами вихованців і діячів Академії — Мелетія Смотрицького, Памво Беринди, засновника нової української граматичної традиції Олексія Павловського [5]. Впродовж майже століття — від Петра Могили до остаточного підпорядкування української церкви російським патріархатом й Синодом — українською мовою правлять богослужіння, пишуть богослужебні й бого-словські праці теологи й духовні письменники, що вийшли з Академії.

1654 і 1686 роки відкрили шлюзи русифікації України. Але ще довго в культурному житті XVIII ст. завдяки Академії переважала ук-раїнська мова. Прикладом є праці козацьких літописців, твори «Влади-мир» (1705) і «Похвала Дніпрові» (опубл. 1733) Теофана Прокоповича, численні вірші Івана Величковського, Климентія Зіновієва, Митрофана Довгалевського, згодом літературні та історичні праці Георгія Кониського, Петра Симоновського, Семена Дівовича, Опанаса Лобисевича, Григорія Политики.

Закінчуючи навчання, вихованці Академії вливалися в суспільне життя — працювали вчителями, священиками, писарями, державними службовцями, співаками й музикантами, декотрі вели мандрівне життя (мандрівні, або мандровані, дяки). Вони заснову-вали школи, складали підручники, навчали дітей, правили служби, ставили вистави, ходили з вертепами і т. ін. Таким чином українська мова книжна й народна взаємно збагачувалися. Навколо могилянців формувалось середовище, яке постійно потребувало підручників, філософських, історичних, релігійних творів, художніх книг саме українською мовою.

Без усвідомлення цього явища здаватиметься необгрунтова-ною поява у кінці XVIII ст. нової української граматики Олексія Павловського, а на початку XIX ст. «Енеїди» Івана Котляревського та «Історії Русів» Григорія Политики, нарешті — глибоко української по-етичної творчості Тараса Шевченка. З іншого боку, російська імперська політика не могла не позначитися на внутрішньому житті Академії. І чи не тому її вченим не вдалося теоретично обгрунтувати процес становлен-ня української літературної мови."

2.2. Розвиток іноземних мов

У Києво-Могилянській академії було закладено наукову осно-ву викладання іноземних мов, зокрема грецької, польської, німецької, французької, старої єврейської. Цьому значною мірою сприяло навчан-ня студентів Академії в світовому центрі мовознавства — університеті м. Галле (Німеччина) та інших університетах Європи. Коштами Академії в Галле навчалися, зокрема, Симон Тодорський, Варлаам Лящевський. Давид Нащинський та ін. Після повернення вони працювали викладача-ми іноземних мов в Академії. Ляшевський уклав з урахуванням лекцій Тодорського граматику грецької мови — «Institutionum linguae Grecae liber...» (1746), яка кілька разів перевидавалась у Німеччині з деякими доповненнями Георгія Щербацького, згодом Миколи Бантиша-Каменського. Ця граматика стала найпоширенішим підручником грецької мови у Російській імперії аж до початку XIX ст. Могилянець Яків Блоницький уклав грецьку граматику й слов'яно-греко-латинський та греко-слов'янський словники. В Академії укладені також перші вітчизняні підручники з мов: латинської — «Gramatica Latina a regulus...» (1765) та польської — «Грамматика польская...» (1791) й російської — «Пра-вописание россійское...» (1794) Максима Симигиновського.

2.3. Поезія

Прилучення до загальноєвропейських засад літературного життя сприяло появі в Академії багатомовної поезії різних стилів. Проза й по-езія творилися українською, польською, латинською мовами. Укра-їнський силабічний вірш поступово стає панівним (Теофан Прокопович, Митрофан Довгалевський. Ґедеон Слонимський та ін.).

У стінах Академії народилося чимало творів, що стали народ-ними. Це дума «Всі покою щиро прагнуть» й пісня «Ой. горе тій чайці», творцем яких вважається Іван Мазепа, «Дума козацька про Берестей-ську битву», пісня «їхав козак за Дунай» та багато інших. Літературна творчість і теоретичні праці могилянців справили вплив на літературне й культурне життя не лише України. Досить пригадати творчість Єпіфанія Славинецького, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Теофана Прокоповича в Росії, Георгія Кониського в Білорусі. Стефана Почаського і Паїсія Величковського в Молдавії, Михайла Козачинського в Сербії тощо.

2.4. Малювання і музика

Неабияку вагу в гуманітарній освіті студентів. Академії, їх при-лученні