Ці автономістичні на-строї обстоювали при підготовці роботи Комісії і на її засіданнях могилянці Володимир Золотницький, Яків Ковельський, Григорій Политика. У кінці XVIII — на початку XIX ст. у Чернігові й Новгород-Сіверському виникають культурно-мистецькі гуртки, які стають осередками автономістичних ідей. До Новгород-Сіверського гуртка входили відомі представники української культури, вихованці Академії Варлаам Шишацький, Опанас Лобисевич, Олекса Дівович, Гаврило Рачинський, Тимофій Калинський, Григорій Политика, Архип Худорба, Іван Туманський. Петро Симоновський, Павло Коропчевський та інші. Члени гуртка працюва-ли в різних галузях суспільного життя, мали різні покликання, але їх об’єднали патріотичні почуття й спільні суспільно-політичні погляди, основи яких було закладено ще в Києво-Могилянській академії,— бачи-ти Україну вільною державою.

Автономістичні ідеї підтримувало також культурно-мистецьке товариство, що мало осідок в с. Кибинці на Полтавщині (1812—14 та 1822—25). у маєтку могилянця, відставного міністра юстиції Росії Дмитра Трошинського. Василь Гоголь-Яновський, Василь Ломиковський, Василь Капніст, Михайло Трохимовський, Павло Коропчевський, а та-кож князь Микола Рєпнін, котрий поділяв настрої, що панували серед провідної інтелігенції України, й інші збиралися тут на музично-теат-ральні вечори до господаря, де могли вільно обговорити проблеми, які хвилювали українське суспільство.

Суспільно-політична й творча думка вихованців Києво-Могилянської академії стимулювала піднесення духовної культури, сприя-ла збереженню української ідентичності й не давала згаснути національній свідомості. Це мало особливо велике значення в другій половині XVIII ст., коли політичні умови складалися зовсім не на ко-ристь незалежності України.

Проблемами культурного й політичного життя України, її май-бутнім переймалася також українська інтелігенція, вихованці Києво-Могилянської академії, що жили и працювали в Росії.

Василь Рубан видає кілька історичних пам'яток, власних праць, зокрема «Краткие географическия, политическия и историческия известия о Малой России...» (1773), «Краткую ле-топись Малой России с 1506 по 1776 год» (1777) та ін. Разом з Олек-сандром Безбородьком добирає матеріали для видання повної історії України. Михайло Антоновський оприлюднює перше історико-етнографічне дослідження про українців. Олександр Безбородько надає ве-ликі кошти на відкриття в Ніжині елітарного вищого навчального закла-ду (згодом Ліцей імені кн. Олександра Безбородька). Численні вихо-ванці Академії передають їй свої бібліотеки, надсилають кошти на сти-пендії студентам тощо. Цей рух не піднявся до виразності ідеї незалеж-ності України. Але всі його учасники, схиляючись бодай до автономістич-них ідеалів, прагнули зберегти ідентичність українців, вирізнити їх із за-гальної російської історії, вибороти повернення Україні її давніх привілеїв, українцям — осібного життя.

Передаючи сучасникам і нащадкам ідеали України-Гетьман-щини, могилянці і в Україні, і в Росії не давали згаснути українській ідеї, національній пам'яті про волю, власну державу, про себе, народ, націю, їхня діяльність стала ґрунтом для нового українського відродження XIX ст. Ця пам'ять не дає й сьогодні розсипатись підвалинам, на яких вибудовується нова Українська держава.

2.8. Освіта

Провідна роль належала вихованцям Академії у справі освіти. В Україні, власне, не було жодної школи, колегіуму, семінарії, уч-ща чи гімназії, до заснування яких вони не доклали б рук, або в яких би не тру-дишся. Започаткувавши свої перші «училищні колонії» в XVII ст. за Петра Могили, Академія продовжує цю справу і в XVIII ст. її випуск-ники заснували і очолювали Чернігівський, Переяславський, Харків-ський колегіуми, Слов'янську семінарію у Полтаві, згодом у Новомо-сковську й Катеринославі, також Новгород-Сіверську гімназію, Ніжин-ський ліцей, працювали у Київській гімназії, Харківському університеті та інших навчальних закладах. Як священики, ігумени, настоятелі мона-стирів могилянці утримували численні церковне-парафіяльні та мона-стирські школи. Керували січовими школами, навчали у полкових, загальноосвітніх та музичних школах. За даними перепису 1740—48 років у Ніжинському полку на 202 поселення припадало 217 шкіл; в Лубенському на 247 поселень — 172; Чернігівському на 229 посе-лень — 154; Переяславському на 174 поселення — 119; Полтав-ському на 61 поселення — 98; Прилуцькому на 102 поселення — 69; Миргородському на 84 поселення — 37 [9].

Просвітницьким ідеалам служили також численні в Україні приватні бібліотеки, театри, колекції портретів, старовинного одягу, зброї, посуду, музичних інструментів, фундаторами яких були здебільшо-го вихованці Академії. Все це приваблювало молодь, що прагнула знань, мала здібності до музики й малярства, і cпpaвляло визначальний вплив на її духовний світ. Розбуджений інтерес до інтелектуального життя спря-мовував їх до Академії, куди вони приходили часом вже навіть у віці вісмнадцяти-двадцяти й більше років.

Києво-Могилянській академії були притаманні «...толе-рантність і відкритість... до всього світу (в тому числі і до чужих країв, а не тільки до чужих мов і вір), що сприяло налагодженню її контактів з цілим світом» [1]. Ця відкритість і разом з тим високий рівень навчання, суголосність ідеям визвольної боротьби, особливо в XVII ст., приваблювали до Академії молодь багатьох зарубіжних країн. Починаючи з 30-х років в Академії навчалися юнаки з Біло-русі, Росії, Молдови, Волощини, Болгарії, Боснії, Чорногорії, Сербії, Греції. Відповідно Академія відгукувалася на культурні запи-ти цих країн й допомагала становленню їхньої освіти й культури. Найпотужніший культурний потік з України йшов до Московської держави.

Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Теофан Прокопович, Теофілакт Лопатинський, Лав-рентій Горка, Сильвестр Кулябка, Ґедеон Вишневський, Іоан Макси-мович, Іларіон Лежайський, Теофіл Кролик і найперший з них Петро Могила, який запропонував Москві послуги київських учених,— це лише частина тих могилянців, які піднімали російську культуру.

У другій половині XVIII ст. у Москві