«Молення Данила Заточника», боярина, пока-раного засланням, збірка афоризмів, в якій поруч із приказками, запозиченими з різних збірників, виступають народні приповідки та самостійні міркування автора. З оригінальних літературних творів найскоріше появилися проповіді українського духовенства, одні скла-дені простою манерою, інші з панегіричним характером, писані на зразок візантійського стилю. Найперше місце серед українсь-ких проповідників здобув собі Іларіон, перший митрополит українського походження, поставлений Ярославом 1051 p., який у своєму казанні «О законі і благодаті» прославив культурні заслуги Володимира Великого. З поширенням християнства появилися життя святих — Ольги, Володимира, Бориса і Гліба, Антонія і Теодосія, а врешті славний «Печерський Патерик» — збірка оповідань про київських угодників, що, бувши складена простим, спокійним сти-лем, подає зворушливу повість про труди і страждання перших ченців.
Дуже жива за тих часів була народна поетична творчість. її фрагменти ввійшли в літописи як перекази, уривки пісень, по-одинокі поетичні фрази, голосіння на похоронах. Давні проповід-ники часто згадують про народні пісні і осуджують їх як останки поганського культу. Цю народну основу використали професійні співці, що створили лицарську поезію вищого стилю. Останки ли-царського епосу збереглися в літописах, як от в оповіданні про боротьбу Володимира Мономаха з половцями («євшан-зілля») або в апокрифі про другого переможця степовиків, Романа. В цілості збереглася найцінніша пам'ятка давньої літератури — «Слово о полку Ігоревім». Хоч проти автентичності «Слова» висту-пила останнім часом поважна критика (Мартель, Свєнціцький), проте вона не висловила настільки переконливих закидів, щоб могла захитати його як документ князівської епохи. «Слою» зали-шається пам'яткою високої літературної культури того часу, що свої традиції нав'язувала до співця Бояна, мала вироблений поетичний стиль з своєрідною символікою, широко використовувала народну поезію і міфологію. «Слово» є пам'яткою боротьби України з Азією, твором лицарської верстви, що будувала державу, обороняла її від наступів степовиків, накладала за неї своїми головами, «шукаючи собі честі, а князеві слави».
З ділянки мистецтва особливу увагу звертає архі-тектура. Вона розвивалася під впливом кримського Херсонесу, Візантії, Малої Азії, Балкан і прийняла т. зв. візантійський стиль. Звичайний тип церков — це сполучення базиліки з центральною будовою; найчастіше бувало три нави, тільки більші церкви були п'ятиапсидні. Зустрічаються також малі, одноапсидні церкви і не-великі центральні будови, т. зв. ротонди. На західних землях проявлялися також впливи романської архітектури. Найбільше пам'я-ток будівництва залишилося в Києві і Чернігові, але внаслідок руйнації протягом останніх років і другої світової війни княжих храмів вціліло небагато; в кожнім разі в цілості залишилася ки-ївська Софія. В Галичині збереглися мури церкви св. Пантелей-мона під Галичем і відкриті 1938 р. д-ром Пастернаком фунда-менти собору в Крилосі, з здогадною вцілілою домовиною Ярослава Осмомисла. З замкового будівництва існують останки веж Данила під Холмом і вежа Володимира Васильковича у Кам'янці Литовсь-кому. Чужі зразки в Україні не сприймалися рабськи, а вже від найдавніших часів місцеві майстри переробляли їх і наближали до місцевих форм, так що почав творитися своєрідний український стиль.
Пам'яток різьби залишилося небагато, і в давньому мистецтві вона мала радше додаткове значення при будівництві. Зате дуже багаті і різнорідні залишки малярства. На першому місці стоять мозаїки київської Софії, що вражають своєю монументальністю і живим колоритом. З софійських фресок найцікавіші портрети Ярослава та його сім'ї і ловецькі та циркові сцени. Малярство знайшло поле до розвитку також у мініатюрах, якими прикрашувано рукописи; тут найскоріше появилися народні мотиви. За пізніших часів українське малярство дійшло до такого розквіту, що його впливи сягали далеко на Захід, у глибоку Польщу, де багато кос-телів розмальовано українськими майстрами, наприклад у Кракові на Вавелі, в Сандомирі і Любліні.
Мистецький характер мала також промисловість, головно золо-тарство й ювелірство, які вживали різних декораційних технік, як емаль, філігрань тощо і дали незвичайно ніжні та майстерні твори.
Громадське і культурне життя творилось і розвивалось у середовищах "різних суспільних груп. У сільському побуті головним осередком був рід — сім'я. З розвитком нових економічних відносин рід зменшився щодо числа приналежних до нього осіб і втратив своє господарське значення, але зберіг моральний авторитет. Як виглядала єдність роду, бачимо з життя найвизнач-нішого роду — київської династії; провід у ній належав до батька або найстаршого брата, якого сини чи молодші брати повинні були слухати і поважати. Така патріархальна влада ще сильніша була в сім'ях боярських і селянських, де батько міг наказати синам одружитися, ділив між них майно і розпоряджав ними за своєю волею. Рід і родина були осередками консервативного устрою, зберігали старовинні установи, «закони батьків», давні обряди і звичаї. Життя села було тісно зв'язане з землею, з хліборобством. Хліборобські заняття, залежні від природи, вимагали безупинної праці, витривалості, терплячості — викликали настрій пасивності і підданості долі. У громадській діяльності село не було здатне до активності і творчості, воно визнавало кожну владу, що мала за собою силу; але як тільки влада ослаблювала, село радо відокремлю-валось і починало жити своїм тісним життям родів і родин. Селяни виявляли активність тільки у зв'язку з землею: коли можна було поширювати ріллю, вони ставали завзятими колонізаторами, з енергією корчували ліси і заорювали степи. В тому й була суспільна роль села — як консервативного чинника, що беріг основи давньої культури і виявляв колонізаційний хист.
Другим організаційним осередком була дружина, суспільною функцією якої була оборона країни. У дружині вирішальний вплив мали «великі» бояри, що належали