Третє середовище творило місто, його промислово-торгова верства. Літописи подають деякі натяки на професійні організації ремісників; але нічого не говорять про далеко важливіші спілки купців, що вели і міську торгівлю, і заграничну. Такі купецькі гільдії існували певно, хоч би для організації чумацьких валок, що цілими сотнями возів виправлялися по сіль на Підкарпаття, а ще більше — для влаштування караванної та морської торгівлі. Ця торгова верства скупчувала в собі найбільш підприємливі і найвідважніші елементи, бо тодішній купець серед великих труднощів і небезпек провозив свій крам через безлюдні околиці та дикі поля і не раз зброєю мусив його обороняти від напасників. Купці мали безнастанні зв'язки з чужими країнами, відбували далекі по-дорожі і перші знайомилися з культурними здобутками інших на-родів; через них приходили культурні впливи і запозичення, що збагачували місцевий побут. Місто було поступовіше і стояло на ви-щому цивілізаційному рівні, як консервативне село.
Врешті, ще одно культурне середовище творило духовенство. Світське духовенство, розпорошене по країні, не проявляло ще ширшого впливу; більше значення мали монастирі. Знаменитий організатор Печерського монастиря, Теодосій наклав на ченців обов'язок праці фізичної і інтелектуальної. Сам давав приклад, як працю виконувати: сам рубав дрова, молов зерно, пряв вовну, носив воду з криниці, місив тісто і пік хліб. Під його проводом у монастирі розвинулися всякі ремесла, садівництво, городництво тощо. Ченці зайнялися також письменницькою працею: копіювали рукописи, робили переклади з грецької мови, самі виступали як письменники. Літописання значною мірою завдячувало своїм роз-витком монастирям. Через те, що більшість письменників належала до духовного стану, письменство набрало релігійного характеру. При церкві знаходило також захист і мистецтво. Архітекти і малярі мусили тісно пристосовуватись до церковних приписів і свої праці складали за означеними канонами — це надавало мистецтву спе-цифічного характеру. Незважаючи на однобічність і деколи відчу-ження від життя, творчість духовної верстви мала своє значення тим, що це були перші спроби творення інтелектуальних цінностей, на які тодішнє громадянство було ще небагате.
Чотири головні організаційно-культурні середовища — сільське, лицарське, міське і духовне — не існували відокремлено, а розвива-лись у взаємних зв'язках. Хліборсои для оборони своєї землі і купці для охорони торгівлі ставали войовниками, лицарі займалися обробленням ріллі і брали участь у торгівлі,— різні верстви про-никали одна в одну взаємно. Спільність господарських і політичних інтересів сполучала всіх в одне громадянство, що жило одним життям. Військово-лицарські елементи, хліборобські замилування, гін до колонізаційної і торгової експансії — це ті характеристичні риси, що відзначали верхи тодішнього суспільства. Інтелектуальна стихія займала другорядне місце.
Князівська держава тривала п'ять сторіч. В історичному розвитку українського народу вона мала важ-ливу роль тим, що охоронила його від знищення і забезпечила розвиток господарства і культури. Утримання держави у тогочасних відносинах було великим успіхом. Україна перебувала під загро-зою різних інвазій, що йшли відкритими кордонами країни: пред-ки українського народу, пізно ввійшовши в історію, могли легко стати жертвою чужинецьких завоювань. Але вони зуміли опертися руїнницькому походові Азії і, хоч підпали під вплив Орієнту, проте не дали себе зазійщити. З буйною хвилею норманських завойовни-ків вони знайшли спільну мову і разом з ними будували державне життя. Врешті порозумілися з Візантією, прийняли від неї куль-туру, але не піддалися її політичному проводові. Тодішня українська держава не стала експозитурою чужих сил, але спиралася на власні народні основи і йшла своїм шляхом, до своєї власної мети.
Київська держава була найбільша в Європі. Навіть у часах розкла-ду вона творила величезний блок країн і народів, якому рівного на Заході не було. Велика територія — принаймні в центрі — була доволі густо