заселена, мала багато розвинених осередків господарсь-кого життя, користувалася значною мережею шляхів. Економічний розвиток був настільки сильний, що не тільки забезпечував насе-ленню прожиток, але й доставляв багато продуктів на експорт. Завдяки положенню на перехресних шляхах між Чорним та Балтицьким морем і між Азією та Середньою Європою — Україна
була одним з важливих чинників міжнародної торгівлі. Великі простори забезпечували державу від наступів сусідів — у воєнних змаган-нях Україна завжди виходила переможцем. Хозарська держава впала під ударами Києва. Візантія ніколи не відважилася вийти поза Крим і тільки політичними інтригами намагалася стримати зріст північного суперника. Війни з Угорщиною, Польщею та Лит-вою мали тільки пограничний характер, і в остаточному результаті українська територія не меншала, а більшала. Тільки одному про-тивникові Україна не могла дати ради — степовим ордам, що раз-у-раз новими потоками били на її південний кордон. Боротьба, яку вела Україна, була однією ланкою у відвічних змаганнях, що їх Європа провадила проти варварської Азії. Україні у цій боротьбі припала позиція найнебезпечніша, найтрудніша для оборони. Наша земля лежала проти самих азійських «воріт народів», що пропус-кали в Європу нові й нові варварські орди,— вона перша приймала на себе удари кочовиків. Україна довгі сторіччя була «неперемож-ним щитом» Європи, грудьми своїх лицарів охороняла західний світ, розбивала орду за ордою, аж врешті сама лягла під ударами монголів.
Подиву гідне в історії князівської епохи і те, що серед без-настанних боїв зі степом, серед небезпек і нападів зростала циві-лізація і культура. Хліборобство займало щораз нові простори, врізуючися не тільки в лісові пущі, але і в небезпечні дикі поля; зростало число селищ і міст; торгівля продиралася до моря через кочовища орд; країна жила в добробуті. За економічним розквітом ішов також розвиток культури — виростали нові будови, мистецтво виробляло свої форми, творилося письменство, утримувалося за-цікавлення наукою, росло релігійне життя. Культурні здобутки, витворені верхніми верствами, входили в народні маси і проникали їх дедалі глибше. Культура України стояла так високо, що сусіди дивилися на неї з заздрістю, і, наприклад, польські князі за словами польського історика Ст. Закшевського тому виправилися на Київ, щоб дещо із культурних скарбів привезти до своєї вбогої землі. Культурний капітал, складений у князівських часах, залишився в українському народі на довгі сторіччя і служив йому за допомогу в добу пізнішої руїни.
Література
Крип’якевич І.П. Історія України.
Грушевський. Історія української літератури.