1.5 АПОСТОЛ. РІШУЧІ ПУНКТИ

Улітку 1727 року таємний радник Наумов одержав наказ виїхати в Малу Росію й організувати вибори нового гетьмана. Попереднім на цю посаду був намічений полковник Данило Апостол. Кандидатура ця була дуже співчутливо прийнята старшиною, тому що Апостол користувався загальною повагою і за свою хоробрість у боях, і за свою чесність у суспільних справах.

1 жовтня 1727 року він був одноголосно обраний гетьманом, що з’їхався для цього в Глухові старшиною, і Наумов урочисто вручив йому знаки гетьманського достоїнства. І в той же день Апостол був приведений до присяги, як пише Літописець: “при громі гармат і безугавних вигуків народу”.

Розділ 2. Відновлення Січі та її участь

у визволенні південної України та Криму

2.1 Відновлення існування Січі

При Апостолі ж, по його клопотанню, імператриця Ганна Йоанівна (що змінила померлого 18 січня 1730 року Петра II) дозволила зниклим в 1709 році і, оселившимся у володіннях Туреччини, запорожцям повернутися на їхні старі місця. Зроблено це було незважаючи на протести султана, що вважав їх своїми підданими.

Запорожці під предводительством кошового Івана Білецького, усупереч забороні Кримського хана, прибули в Білу Церкву і присягнули на вірність Росії, при чому їм роздали на обзаведення 5.000 карбованців. Після цього деякі відправилися в Січ, а одружені були розселені в Старому Кодакі, Новому Кодакі і по ріці Самарі.

Поверненням запорожців була остаточно ліквідована мазепинська епопея і за кордоном залишився тільки Орлик, що перекочував зі Швеції у Францію.

Деяке число старшин, що бігли з Мазепою, повернулися ще раніш, у різний термін. Одні з них були цілком прощені, а інші (наприклад, племінник Мазепи, Войнаровський) заслані в Сибір.

Паралельно з заходами щодо упорядкування внутрішніх справ, Апостол активно брав участь у заходах загальноросійського уряду характеру військово-політичного. Так у 1733 році близько 30.000 козаків і посполитих були спрямовані на південь для створення укріпленої лінії для захисту від набігів татар. Лінія ця йшла від Дніпра до Дінця, починаючи трохи південніше Ізюму (на Дінці) і упираючись у Дніпро між устями рік Псел і Орел. Роботи ці не носили характеру важких виснажливих робіт на Ладозькому каналі, на якому загинуло багато тисяч козаків, а крім того вони служили безпосередньо захистові самої України від татарських набігів, що не припиняються. Велися вони під керівництвом своєї старшини і робітники команди часто змінювалися новими силами. А тому в пам’яті народної про них не збереглося таких важких спогадів, як про роботи на Ладозькому каналі, у тяжких умовах, далеко від рідного краю.

При Апостолі криваво відбитий напад калмиків, Дон Дука-Овбо, що вторглись у районі Ізюму в Слобідську Україну і мали намір продовжити свій набіг на захід, але були розбиті козаками під командою полковника Капниста.

Майже одночасно з калмицьким набігом довелося козачим полицям воювати й у межах Польщі. У 1733 році після смерті польського короля Августа — союзника Росії, була зроблена спроба проголосити королем не його сина, якого підтримувала Росія, а ставленика французів — Станіслава Лещинського. Щоб підтримати свого кандидата Росія ввела в Польщу війська, у тому числі і великий козачий загін наказного гетьмана Лизогуба і полковника Галагана. Козаки з особливою наснагою бороли з конфедератами — прихильниками Лещинського. Як ті польські пани втихомирювали їхніх предків, так тепер вони втихомирювали поляків, виявляючи особливу непримиренність до уніатів, що ще недавно були православними. Похід цей був дуже популярний і козаки переможцями повернулися за Дніпро, після того, як на польському престолі був оселений кандидат Росії. Дії козаків у межах Польщі підбадьорили гноблене поляками православне населення і зміцнило його опір католицько-польській агресії і надії на возз’єднання з Росією.

2.2 Смерть Апостола. Малоросійське правління

Шестирічна діяльність Апостола була перервана його смертю в січні 1734р. Знову встало питання про вибір нового гетьмана і знову з цим вибором Петербург не поспішав. До цього часу фактичним самодержцем Росії був німець-барон, що не особливо схвально відносився до автономії Малої Росії і тому, замість згоди на вибір гетьмана, з Петербурга прийшов указ про створення “Малоросійського Правління” — колегії з 6 членів: три великороси і три малоруси. Два з них, один великорос і один малорус, називалися “головними членами” Це були кн. Шаховський і генеральний обозний Лизогуб.

Указ пропонував “Малоросійському Правлінню” у всій строгості дотримувати “Рішучих Пунктів” і дотримувати повна рівність між членами малоросіянами і великоросами.

Так, у 1734 р. у житті Лівобережжя почався новий період — без гетьмана під керуванням “Малоросійського Правління”, що тягся 16 років, до вибору нового гетьмана — Кирила Розумовського в 1750 р.

2.3 Участь у війні з Туреччиною

Перші шість років цього періоду були дуже важкі, тому що збіглися з тривалою війною з Туреччиною (1735 - 1740), під час якої Україна була найближчим тилом, а крім того в ці роки населення багато терпіло від страшної биронщини.

Крім того козаки і запорожці брали участь і у воєнних діях. У 1735 р. 6.000 козаків і 2.000 запорожців брали участь у невдалому поході ген. Леонтьева на Крим.

У 1736 р., 4,000 козаків і 3.000 запорожців — в армії Миниха беруть участь в узятті Перекопу, Кинбурна і Бахчисарая, столиці Кримського ханства.

У 1737 р. — козаки беруть участь у штурмі