Хотинська війна.
На початку XVІІ ст. відносини між Туреччиною і Польщею погіршились, що призвело до війни.
Основними причинами Хотинської війни стали агресивна зовнішня політика Туреччини щодо слов’янського світу, безперервні руйнівні походи запорожців на кримські й турецькі землі, посилення впливу Польщі на Молдавське князівство, яке вважалось васалом Оттоманської Порти. Безпосереднім приводом до війни став напад у 1619 р. з території Польщі напівбандицьких загонів так званих лісовчиків на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом.
Скориставшись цим, султан Осман ІІ планував спочатку покарати пропольське налаштованого молдавського князя Граціана і знову підпорядкувати Молдавію своєму впливу.
Влітку 1620 р Іскандер паша на чолі 60-тисячного війська почав наступ на Молдавію. Польський уряд ухвалив рішення подати Граціану військову допомогу залучивши до походу і значну кількість українських козаків. Але коронний гетьман Станіслав Жолкевський не надто бажав бачити їх під своїм командуванням і все повторював - "не хочу я з Грицями воювати нехай ідуть до ролі альбо свині пасти". Але й козаки не прагнули з ним воювати. Незважаючи на успіхи в Московщині у козацькій пам'яті він залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка і катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не більше 1.6 тис реєстрових козаків у тому числі й сотню Михайла Хмельницького де перебував і його син Богдан. Все військо Жолкевського налічувало приблизно 9 тис. жовнірів.
24 серпня ( 3 вересня за н. с.) 1620 р. військо Жолкевського переправилося на правий берег Дністра і захопило молдавські фортеці. Тут до нього приєднався господар Молдавії Граціан з 600 своїх однодумців. Військо союзників зробило стрімкий марш і 2 вересня зайняло позиції поблизу с. Цецори, розташованого на березі Прута за 18 верст від Ясс. 8 - 11 вересня відбулись вирішальні бої під Цецорою в ході яких польське військо зазнало поразки. Багато жовнірів і козаків загинуло, серед них і Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числі й Богдан Хмельницький. Відступаючих до Кам`янця-Подільського поляків турки і татари остаточно розгромили 26 вересня біля с. Савки. Сам коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станіслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та інші були взяті в полон. Головну причину поразки польські урядовці вбачали у тому, що Жолкевський не залучив до війни необхідну кількість козаків. Річ Посполита втратила військо і опинилась безборонною перед грізним противником. Татарські орди розтеклися по Поділлю і Галичині, дійшли до Львова і Перемишля, грабували населення, руйнували міста і села. На захист України виступила Запорозька Січ. Частина запорожців рушила на Поділля, дійшла до кордонів Молдавії, завдала низку поразок невеликим татарським загонам і захопила Білгород. А 15 тис. козаків вирушили у похід на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських містечок, у тому числі Баксей,Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми діями запорожці витискали татар з українських земель і попереджали можливий наступ.
На початку вересня 1620 року у Варшаві зібрався сейм, який ухвалив план захисту Речі Посполитої від наступу противника. Було вирішено збільшити коронне військо, довести козацький реєстр до 20 тис., виділити для нього 100 тис. злотих, зібравши їх з шляхти. Підготовка до війни велася мляво, шляхта не поспішала платити податок на воєнні потреби. І погляди польських урядовців знову звернулись до українського козацтва. До запорожців на початку зими 1621 р. було відправлено Бартоша Обалковського з відповідними пропозиціями, на які козаки спочатку не дали конкретної відповіді. Але самі почали готуватися до воєнних дій. Заготовляли дерево для чайок, харчі, боєприпаси, потім вийшли з Січі на волость і в панських та королівських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхідності об'єднання перед ворожою загрозою прихильників гетьмана Яцька Бородавки і полковника Сагайдачного.
В таких турботах минули для козаків зима і рання весна 1621 р.
Тим часом турецький султан Осман ІІ відмобілізував війська, наказав головному адміралові прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер від можливого нападу Чорноморського флоту козаків і у квітні вирушив у похід на Річ Посполиту. Шлях був довгим і тяжким. Військові вантажі перевозились в основному морем.
Невдовзі Запорозька Січ почала активні воєнні дії на морі. На початку червня запорозька флотилія показалась напроти гирла Дністра. Турецька ескадра Халіли-паші потопила 5, захопила 18 козацьких чайок і полонила близько 300 козаків. Для захисту гирла Дунаю султан відправив головного адмірала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили містечко Ахіоль, а потім на 16 чайках пішли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бій з козаками і лише з жахом дивився, як ті руйнували найближчі селища. Козаки дошкуляли туркам і в інших місцях, тримаючи їх у постійній напрузі, змушуючи постійно звертатись до султана по допомогу.
Тим часом Сагайдачний і Бородавка збирали добровольців для участі у воєнних діях. У червні в урочищі Суха Діброва, що між Білою Церквою і Ржишевом, відбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожців у війні. На неї прибуло понад 40 тис. осіб. У тяжку годину козацькі лідери припинили суперечки і заради майбутнього вирішили подати Польщі максимальну допомогу. Рада ухвалила рішення направити козацьке військо на чолі з гетьманом Бородавкою у Молдавію, а Сагайдачного - у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кілька разів зустрічався
