22 липня, припливши на Січ, командири плавного корпусу дізналися, що кошовий отаман Григорій Яковенко з козаками уже попливли під Таванськ. Зійшовши на берег і вишикувавшись батальйонним каре, полки рушили степовими шляхами Правобережжя туди ж. 25 липня українсько-російське військо прибуло до Кизикермену, де його вже очікував Г. Яковенко із запорожцями. Майже одночасно підійшов загін І. Обідовського і зайняв вириті в 1695 році шанці. Татари, побачивши прихід значних військових з’єднань залишили Ісламкермен і втекли в степи [2, 442 – ; 5, № ].

Тимчасом, на військовій раді командири об’єднаного війська вирішили утриматися від походу в Лиман, а зміцнити фортеці і спостерігати за діями супротивника. Мубеуреккермен (Шингірей) передбачалося зірвати, через те, що ця фортеця знаходилася північніше Мустріткермену і не захищала його. Але це рішення не було втілено в життя. Кизикермен і Таванськ домовилися зміцнити фортифікаціями. Інженерне керівництво укріпленнями здійснювали німець-інженер та В. Бухвостов — призначений комендантом Таванська [7, арк. 413 – , 657 – ].

Фортифікаційну працю уже завершували, коли 29 липня побіля Кінських Вод з’явилися татарські загони. 30 липня біля Ісламкермену стала орда, а 31 липня Алі-паша з загонами яничар. Хан, розташувавшись табором під Ісламкерменом понад Кінськими Водами, дав наказ штурмувати Мубеуреккермен, де в шанцях сиділи солдати і козаки [2, 443].

Перед початком боїв українсько-російське військо розташовувалося таким чином: запорозьке плавне військо стояло південніше Кизикермена, І. Мазепа та Я. Долгоруков з полками — біля Таванська, загін І. Обідовського — під Кизикерменом. Бої за Мубеуреккермен, гарнізону якого надіслали підкріплення, тривали до 2 серпня 1697 року. В цей день до Кизикермену підійшла білгородська орда солтана Кази-Гірея і разом з кримськими татарами та яничарами атакувала Таванськ і Кизикермен. З цього моменту, як повідомляв І. Мазепа Д. Апостола в листі від 7 серпня, “в кровавом бою надуємося”, а вороги “из ручного оружжя и з гармат” вели щільний вогонь, від котрого “сперва чинилася в наших значная шкода людех”. Проте “и оные поганци в своїх барзей большой узнали и тепер узнають урон” [1, 283]. 2 серпня, напавши на шанці І. Обідовського, білгородська орда оманливим відступом виманила з них загін Ю. Четвертинського, посікла і полонила багатьох козаків. Гетьман був змушений зняти табір І. Обідовського — людей посадив на струги, а коней відправив з ротмістром Ростковським в Томаківку до Л. Свічки в обоз. 7 серпня інженерно-відновлювальні роботи біля фортець в цілому було завершено. 10 серпня розвідка повідомила, що посилений турецький флот увійшов у гирло Дніпра, а на допомогу хану прибули загони татар і яничар. Того ж дня гетьман скерував наказ у Лубенський і Гадяцький полки — негайно прислати підкріплення. Вночі українсько-російське плавне військо відійшло від берегів Дніпра і стало на якір. Вранці 11 серпня з півдня на Дніпрі з’явилися турецькі кораблі і відразу ж розпочали гарматну стрілянину з 30 стволів [2, 443 – ].

У Таванську знаходилася українсько-російська залога В. Бухвостова, а в Кизикермені засіли 1000 козаків з наказним ніжинським полковником Л. Шрамченком, сотня Ольшевського і сердюцький полк Л. Шульги. 12 серпня татари спробували умовити запорожців перейти на їхній бік. Але ті не відповіли на пропозиції ворога. Турки і татари, знаючи що у війська і гарнізонів мало припасів, а військові гармати залишилися в обозі, вирішили зволікати з генеральним боєм, сподіваючись взяти містечка виснаженням [2, 446; 15, 257].

15 серпня, не припиняючи бою, козаки і солдати завершили фортифікацію Таванська і Кизикермена. Я. Долгоруков та І. Мазепа вирішили збільшити залоги і з основним військом відплисти назад у Січ. Джерела по-різному пояснюють причину відступу. Самовидець вважав, що гетьман прийняв таке рішення тому, що “війська російські і до водної битви не навчені, і в хлібних запасах збідніли”. І. Мазепа в листі до царя пояснив свої дії необхідністю “отвращения бусурман от великороссийских и малороссийских городов”.

Напевно, гетьманська відповідь була ближчою до істини, що підтверджує його ж універсал, надісланий 17 серпня з І. Биківцем до жителів міст і містечок, які розташовані по Дніпру і Псьолу, з наказом бути напоготові дати відсіч нападу татарських чамбулів, котрі з’явилися на кордонах Гетьманщини. Про це вторгнення, одержавши повідомлення від І. Новицького, писав і наказний полковник переяславський до старшини полку [1, 283; 5, № ].

Відтак, залишивши на допомогу залогам 1000 запорожців і 600 козаків та солдат, в ніч з 19 на 20 серпня гетьман і князь рушили на Січ, а далі на Томаківку, в обоз до Л. Свічки. Тієї ж ночі росіяни та українці полишили Шингірей і перейшли в Таванськ. Турецько-татарські частини відразу ж скористалися цією необачністю і, увійшовши в порожні укріплення, зайняли вигідні позиції північніше острова Тавань. Розділившись на дві частини, турецько-татарські з’єднання 20 серпня розпочали штурм фортець, котрий тривав майже два місяці [2, 447].

Я. Долгоруков та І. Мазепа 26 серпня прибули в Томаківку. Війська зійшли на берег, а струги та човни передали запорожцям. Виславши на допомогу обложеним у фортецях 760 виборних козаків і 300 ратних людей з наказним полковником лубенським Яковлєвим, князь і гетьман рушили степом до Гетьманщини. 4 вересня вони були на Орелі, а ще за кілька днів — біля Ворскли, звідки надіслали в Таванськ нову підмогу з козаків